Інколи… (Замість вступу)

Я – звичайна людина, що крутиться, наче білка, у колесі життя. Інколи я хочу щоб колесо крутилося швидше, інколи мені хочеться спокою; інколи я відчуваю себе щасливим, інколи мені здається, що життя – то паскудна штука; інколи я задоволений собою, а інколи почуваюся повним дегенератом, недостойним існувати в світі, де, здається, усі знають відповідь на питання, як правильно жити. Крім мене. А я все роблю неправильно… ; інколи мені хочеться бути абсолютно відвертим і висловлювати все те, що думаю, саме тими словами, які спадають на думку, а інколи мені соромно за все написане/сказане/пережите і я намагаюся заховати подібні реалії від тих, хто може лише посміятися з того всього… ; інколи я змінюю свою точку зору на певні речі; інколи… інколи мені просто важко бути самим собою…

Я не ідеальний, як і світ, в якому я живу…

  • все-таки як схожі люди… хоч бери і копіюй у свій щод як власні думки, трансльовані чужими словами.

  • Ну бач, я ж кажу, що всі люди по народженню – то чисті однакові болванки з одинаковою психологію, а становлення особистості (індивіда) залежить лише від умов зовнішнього середовща, тобто від виховання та оточення. А так, в принципі, ми всі однакові і часто навіть думаємо однаковісінько. Отака моя теорія… Філософ, теж мені 🙂

  • A. Starr

    Міха, а звідки ,по-твоєму, взялося те оточення ?
    виходить та ж історія, що й з яйцем і куркою))
    і взагалі,теорія ця -неправильна!)