Як я на палаючому потязі метро катався

КП “Київський метрополітен” за останній рік зробило стільки всіляких нововведень, що і підрахувати тяжко: тут вам і дитячі голоси, що оголошують станції, і таблички типу “Вихід там-то” замість “Виходу немає”, і зображення неба на стелях вагонів, окремий поїзд з картинами київських художників замість реклами. Віднедавна навіть повісили над входами на кожну станцію такі штуки, які кожні кілька секунд видають ріжучі вухо звуки – то типу для сліпих, щоб могли орієнтуватися де вхід (От мені цікаво, ну знайшов сліпий вхід, а далі як? Як пройти до ескалатора, стати на нього, вчасно зійти, знайти потяг в потрібному напрямку і зайти до нього а потім проробити це все в зворотньому порядку?). Також нещодавно відкрили нову станцію для партизанів та білочок- “Червоний хутір” – в самому лісі, фактично за межами Києва. Її так поспішали збудувати до виборів, аби дати змогу Чорному меру попіаритися, що, як завжди, зробили все похабно – вже зара станція має проблеми з підтопленням грунтовими водами…

При цьому всьому, коли купа грошей йде невідомо куди, рухомий склад уже як морально, так і фізично застарів. Підтверджненням цього стала моя учорашня пригода під час вечірньої поїздки додому.

Десь близько 11-ї вечора поїзд зупинився прямо посеред Південного мосту. Після 10-хвилинного стояння (що для метро, яке курсує по секундам – просто катастрофа) ми побачили машиніста, який намагався майже бігом пробратися через усі вагони, розштовхуючи пасажирів, в інший кінець поїзда а потім так само швидко повернутися назад. Ще через хвилини три, коли машиніст, вочевидь, повернувся, поїзд рушив і тут ми відчули запах… – ми горимо!

Коли ми доїхали до станції “Славутич”, усіх попросили вийти. Люди ще сподівалися, що можна буде поїхати наступним поїздом, але станція почала задимлюватися і невдовзі можна було спостерігати купки людей, що пішки йшли вздовж траси в бік ст. метро “Осокорки” чи намагалися упіймати авто.

Намагався сьогодні знайти новину про цей інциндент в пресі – абсолютний нуль…

Фото: http://web-andyay.livejournal.com/