Пощастило нещодавно на кілька днів опинитися в столиці Австрії. Причина моєї поїздки - окрема і не менш цікава історія. Але, безумовно, головною і самою цікавою для мене була історія знайомства з Віднем...

Познайомитися з містом поближче я вирішив одразу як тільки вийшов з поїзда. Вирішив ідти пішки до центру.

Перше враження (а я спеціально йшов якимись не дуже "центровими" вулицями) - місто собі як місто.

Інколи навіть нудне. Тільки акуратне.

А так, тут навіть афіші такі самі як у нас

Дійшов за годинку-півтори від Філадельфії до Карлсплатц і вирішив десь погрітися та випити кави. Місцева гордість - меланж, не видався мені аж надто чимось особливим. Від лате не надто відрізняється. Хоча я не пробував варіант з жовтком замість молока, але чомусь і не хочеться.

Але треба було вже їхати селитися в хостел, тож на Карлсптлатц я сів метро і поїхав на Хуттельдорф - щось типу нашого київського Голосієво, гарний район серед лісу. І наче й кінець міста і, все одно, недалеко від центру - 15-20 хвилин на метро.

До речі, про метро. Воно просте в користуванні. Не таке, як у Берліні. Можна було б сказати, що таке як у Києві, але це не так. Бо принцип з пересадками там трішки інший, але тим не менш...

Метро там пахне не креозотом, як у нас, а... східними спеціями і м'ясом для шаурми з кіосків з турецькою їжею (в них вони називаються дьонер). Як і у Берліні, метро там безкоштовне без турнікетів. За два дні постійного катання контролерів я не бачив жодного разу. Але на тертій день мого перебування і за дві години до закінчення терміну дії мого універсального 72-годинного квитка на всі види транспорту я таки зустрів його! Контролера! Ну, зі мною йому не пощастило, а от з молодою парою з дитячою коляскою так. Треба було прислухатись до пропаганди!

А ще, що мене порадувало в віденському метрополітені, так це те, що на кожній платформі є, як мінімум, 40-50 надписів з назвою станції! Надписи повторюються через кожен метр на кількох стрічках, забарвлену у колір лінії метро. І такі стрічки є на стінах тунелю з кожного боку і зі стелі звисає кілька рядів інформаційних лайтбоксів довжиною на цілу станцію. Таке точно не пропустиш! (Згадую, як я позавчора на платформі "Героїв Дніпра" не міг знайти "стрілочку" з напрямком руху, яку зафігачили ледь не в тунель...).

Мотувшись у хостел, я повернувся на Карлсплатц аби продовжити знайомство з містом, але чи то я вже був вимотаний за день, чи то місто насторожено до мене поставилося та не хотіло приймати мене і, куди б я не йшов, я не міг потрапити до центру міста, а все повертався до Карлсплатц і Карлскірьхє.

Нічого не лишалось як далі гуляти навмання...

...і розглядати вітрини.

До речі, ще одна радість. У Відні ледь не в кожному кварталі можна знайти продуктові міні-маркети, що не може не радувати (Бо в тому ж Берліні - це величезна проблема).

На тому перший день і закінчився. Та я був наполегливий і наступної ночі знову вийшов на полювання за місцевими "маст сі"

І я таки прорвався!

Опера

Хофбург був під реконцією...

І взагалі, на площах біля більшості визначних місць було розвернуто якісь ярмарки з дерев'яних будиночків, так що нормально сфоткати щось було неможливо.

Додати до цього моє невміння фоткати а також принцип, що неможливо дух та і просто красу надзвичайного гарного і великого місця передати фотографією... До прикладу, мені найбльше сподобалася невеличка площа Міхалєрплатц: надзвичайно там гарно і затишно. Та навряд чи такий висновок можна зробити з моєї фотографії

Та лідер за грандіозністю і отриманими враженнями для мене - не головний костьол Стефансдом у самісінькому центрі, а Ратхаус.

Далі були Марія-Терезієн платц, Музейний квартал, а потім я поїхав на інший берег Дунаю, в Праттер, подивитися на найстріше (і найбільше) в Європі колесо огляду.

Окрім самого колеса огляду там був ще цілий "Діснейленд" - кілька вуличок, відповідно оформлених, з різноманітними атракціонами таких розмірів і висот, яких я раніше ніде ще не зустрічав.

Але, схоже, через те що був звичайний будній день, майже нічого з того не працювало. Колесо огляду зупинилося саме тоді, коли я підійшов до нього впритул і почав думати чи варто витрачати скількись там євро щоб провести найближчу годину в схожому на трамвайнний вагончику на висоті кількадесяти метрів.

Отже, це була доля, але раз вже приїхав, чому б не згадати дитинство? Електричні машинки, якими можна стукатися! І тут мені з цим пощастило. Бо кататися втрьох (а там людей дійсно було мало) геть нецікаво. Але саме в цей момент підвалив натовп підлітків, національність яких я ідентифікував для себе як турки. І тут почалося! Не думав що "несправжні аварії" можуть робити людей такими щасливими! Покатався сам двічі і поспостерігав трішки за виразами щастя і радості на обличчях людей, що каталися потім - це дійсно круто! Почав думати, чому нема чемпіонатів по катанню на електричних дитячих машинках

А потім ми з турками перебралися далі і я вперше в житті катався на карті (набагато дешевше, до речі, ніж у нас, в Києві чи у Броварах).

Дозу щастя отримано, можна їхати спатки. Тим, більше, що наступного дня я повернувся в Пратер, але вже зовсім з іншою метою. Та про це вже в продовженні історії, адже попереду ще півтора дні перебування в австрійській столиці!