Про те, де я був цілий тиждень і шо бачив…

Отже, з поміж кількох фестивалів, що відбувалися одночасно, я вибрав все ж таки Уніж.

Розказувати деталі, як завжди, в лом.

Саме цікаве:

• під час мандрівки на фест нарешті побачив на власні очі Тернопіль
• організатор фесту Влад - дуже прикольний і ідейний чувак, якого чомусь усі бояться
• працював волонтером - до фесту копав ямки під паркан, заривав новий трубопровід для каналізації і возив на тачці сміття, паралельно приймав участь у тусовці екоклубів, завдяки якій я туди власне і потрапив. Сама ж тусовка, чесно кажучи, трохи розчарувала…
• під час фесту від нічого робити знову пішов волонтером - мені видали бейдж організатора, рацію і довірили дуже важливу справу - займатися допуском на сцену. Довелося трохи позадовбувати звукотехніків і музикантів, які ніяк не хотіли носити бейджі з собою. Так я рулив сценою два дні з 3-ї дня до 12 ночі…
• дорвався і постукав на ударній установці (це ж круто - сцена фестивалю, як ніяк! )
• єдина людина, у якої в мене язик не повернувся вимагати бейдж - невідомо звідки взявшийся Положинський, який вирішив бути ведучим на перший день фесту
• більшість з організаторів фесту становили вже знайомі мені люди, що влаштовують “Шешори”
• ті ж люди запросили в організаційну частину тих же Шешор
• навіть у гірських річках вода може бути дуже теплою - перевірено на собі
• Андрухович не боїться гнізда шершнів у себе біля палатки
• бачив вперше в житті крота. правда, мертвого…
• якщо о третій ранку майже голим і з дикими воплями-матюками вибігти до натовпу п’яних людей, що горланять біля твоєї палатки пісні і не в ритм барабанять на джамбе, то можна не те що лишитися живим, а й спокійно спати наступної ночі! Неймовірно, але факт. Дякую усим франківський мамам, у яких сини навіть в нетверезому стані лишаються людьми
• Перкалаба - бухарі
• а от Юра з ОтВінта - молодець! Коли під час концерту після слів “полетіли!” вирубилося від грози світло, він не побоявся сотень п’янючих та спраглих до музики людей і дав акустичний концерт в місцевій столовій!
• за три дні реально навчитися так-сяк виковувати всякі прикраси на шию і, навіть, згуртувавшись, можна створити в похідних умовах справжній пластиліновий мультик!!!
• минулого разу я погано роздивився Франківськ…
• проте до цих пір незрозуміло, де саме у цьому місті центральна частина…
• побував у місцевій ратуші на фотовиставці “Природа”
• пам’ятник яйцю і все таке…

Отже, з усього видно, що тиждень виявився дуже насиченим і цікавим. І нині я молю усіх існуючих богів, аби ідея організаторів уніжського проекту реалізувалася і я неодноразово повертався туди не лише заради музики, а й як учасник якогось цікавого проекту. Адже, як любить наголошувати Влад Кириченко, “Уніж не просто територія, на якій збираються потусити та відірватися прихильники сучасної української музики. Фестивалі української музики — різної — будуть невід’ємною складовою цього утворення, але це не головне. Наша Кузня, Союзівка, Територія Форматності є в першу чергу експериментальним майданчиком, першою боївкою українського суспільного ренесансу. Український патріотизм не в тім, щоб шукати жидів та негрів під ліжком. Конструктивна дія, щоденна робота, перманентна жертва часу, грошей і зусиль на втілення в життя тих ідей, за які загинули мільйони українців та зреклися мільйони малоросів, — от що таке справжній патріотизм. [...] Ми робимо це не для націонал–божевільних, які тільки й уміють, що рвати на собі вишиванку і кричати «Слава Україні!», і не для «гопів», яким треба напитися і затіяти бійку, а для сучасних, творчих, відкритих молодих людей, які не мають комплексів, зате мають ідеї та ініціативу до їх втілення”

І наостанок, фотки з мандрівки в хронологічному порядку:

Тернопіль
Уніж
Івано-франківськ