Турки – не турки! Частина 2

Недовге стояння біля заправки і я стоплю свою першу турецьку фуру. Ледь від’їхали, як водій зупиняється купити картоплю. Каже, каппадокійська картопля – найкраща! Дійсно, картопля сантиметрів двадцять в діаметрі. Буду знати: чай – Різе, картопля – Каппадокія.

Автостоп Туреччиною

Потім ще одна легковушка з промислового передмістя і от я в центрі Кон’ї.

Автостоп Туреччиною

Вже потім я дізнався, що це одне з найстаріших міст Туреччини. Мені ж запам’яталося шикарним парком з купою дівчат у хустинах, що грали у вибивного, та великою кількістю води навколо. Я вперше побачив, що мусульмани теж люди 🙂 і поводять себе досить по-європейськи, валяючись на траві, бігаючи та граючи в командні ігри. Навіть якщо вони при цьому в паранджі 🙂 А ще до мене тут вперше поставилися, як до затурканого туриста, якого можна намахати. Ага, не на того нарвались. Але продавець в кіоску з “талончикиками” на транспорт знову повернув переконання, що турки в більшості – нормальні чуваки. Мені треба було їхати трамваєм, а оплатити проїзд можна лише спеціальною карткою, яку треба купувати і поповнювати (в кожному місті своя система). Коли він побачив мій рюкзак і як я довго і нудно рахую монети то просто подарував мені її 🙂

А ще тут я знайшов ще більший, ніж в Самсуні, контейнер для збору кришечок 🙂

Автостоп Туреччиною

О третій ночі я на вокзалі Денізлі. До Памуккале 15 км., але треба спати. А спати ніде. Охоронці на автовокзальній парковці не дозволили розкластися біля них, зате провели на сусідню пустуючу парковку і запропонували залізти в покинутий автобус і спати там (салон в того буса був майже як новий). Ми разом намагалися відкрити двері чи вікна. Не вийшло. Поставив намет біля того ж таки автобуса.

Автостоп Туреччиною

Вранці вояж з кілометрів 10 в центр. У них на автовокзалі жодного банкомату! 🙁 Поснідав. Маршрутка до Памуккале.

Автостоп Туреччиною

Памуккале – найдевше місце в Туреччині. Поселився сам у трьохмісному номері, а хазяїн іншого готелю пропонував залишитись ще на день у нього за 75, зі сніданком.

Автостоп Туреччиною

Ще 100 гривень я витратив за право побродити “Бавовняною фортецею”, заради якої, власне, сюди всі і приїздять.

Автостоп Туреччиною

Бродити босяком там – справжнє щастя! Але насувалася гроза…

Автостоп Туреччиною

Якби не фотик, перележав би в теплій воді однієї з “калюж”, але довелось пришвидшитись…

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Верхню частину нацпарку з руїнами стародавнього римського міста я так нормально і не оглянув, повернувшись у село.

Автостоп Туреччиною

Ще один кайф – просто бродити вночі селом і заглядати у вітрини або спостерігати, як місцеві дідусі грають в нарди в якомусь не дуже кошерному генделі, де пратично ніколи не буває туристів…

Автостоп Туреччиною

Довго думав, лишатись ще на день і їхати потім на Стамбул чи ризикнути і мотнутись ще в Анталію. Ризикнув.

Автостоп Туреччиною

І знову кляте Денізлі, в якому я знову змушений іти кілометрів 15 з рюкзаком за місто і ніхто не зупиняється… Правда, коли я просто сидів на зупинці і хавав, зупинився якийсь америкос (сам!) і хотів мене підвезти. Але наші маршрути трішки не збігалися.

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Коли я зрозумів, що далі йти немає сенсу і псіхонув, вирішив, що буду стояти, поки не заберуть.

Поруч стояла якась фура, водій якої спочатку обідав, а потім заходився копресором прибирати кабіну, видуваючи пил. Хвилин за сорок спостерження за моїми безуспішними спробами когось застопити він спитав вер айм гоїнг. Анталія. Рілі? Ай гоінг ту Анталія ту! Камон!

Автостоп Туреччиною

Найбільше в процесі пакування мене в його кабіну зайняло не закидання тяжкого рюкзака, а ритуал зі взуттям. У нього в машині треба роззуватися 🙂 Він довго показував жестами, що треба поставити взуття десь за дверима, я не міг вкурити, що він хоче. А хотів він, аби я лишив взуття на сходинці вантажівки! Я тупив, аж поки не вкурив, що двері прикривають і сходинку, утворюючи таку собі провітрювану поличку, але взуття не випаде з неї дорогою 🙂

Автостоп Туреччиною

Вантажівка була явно не пуста, їхали ми максимум 50 кілометрів на годину. Зате цікаво. Дядько варив мені каву, змушував їсти полуницю і дивитися його відоси, як він літає на параглайді ) А ще він ставив мені курдську музику. Да, він був курдом. Але я ж не знав. Вирішивши поцікавитись політичною ситуацією, запитав про проблеми з курдами. “Ніяких проблем, я сам курд!” – сказав він 🙂

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Анталія – це така Троєщина. Все місто – тупо 5-9-поверхові будинки, притаманні спальним районам. Є, звісно, старе місто з базаром, який працює навіть вночі. Але це усього пару кварталів. Хоч там і класно, так. Добре забукати у вихилястих вуличках, опинившись у задньому дворі нічного клубу і слухати рок-гурт, що виступає на терасі знаючи, що з іншого боку, на вході, вишикувалась черга, а з цього лише я-бомж і такі ж бомжі-коти. Море, движняк, драйв…

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Ще один негатив Анталії – це те, що тут ми вже не гості, а туристи, на яких заробляють. Самий галімезний готель з таким же галімим сервісом, вірніше його відсутністю, коштує не менше 25 баксів. За свої 100 гривень я зміг домовитися заночувати в кімнаті для прислуги, в підвалі…

Автостоп Туреччиною

Зате гори!… Особливо після дощу…

Автостоп Туреччиною

От уявіть, як круто: живете ви в одному з таких “панельних” будинків, прокидаєтеся вранці і… що ви бачите?

Автостоп Туреччиною

Досвід з ходіннями по Денізлі чомусь мене навчив і я з’ясовую у місцевих, як вибратися за місто до найближчого села. Перший мій водій – простий роботяга, з таких, що їздять на роздовбаних тачках і не соромляться ходити в простому робочому одязі. Цей хлопчина провіз мене усього кілометрів з 15, але встигли заїхати поснідати в заклад, де продають пиріжки (зрозуміло, він і чути не хотів, щоб я сам за себе платив), а чай до них безкоштовно – скільки влізе, і з’ясувати, що його тато працює в Києві в якомусь турецько-українському будівельному холдингу чи щось таке. Вобщєм, інтренаціональний зв’язок було встановлено.

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Кілометрів 250 з чуваком, з яким активної комунікації не склалося…

Автостоп Туреччиною

…потім пару кілометрів пішки, починає накрапати…

Автостоп Туреччиною

…і прямо посеред автобану, не зважаючи на те, що я дощовику, мене підбирає Ерол (він сказав, що його ім’я перекладаэться як хмари). Ерол працював чи то в Казахстані, чи то в Узбекистані, і тому розмовляє російською. Окрім того, його візитівка продубльована кількома мовами, в тому числі і українською! Нам разом їхати 400 кілометрів. Час від часу спиняємося. Я пригощаю його старбаксівською кавою, він годує мене бутерами з перцем і айраном у природорожніх кафешках… (До речі, цей регіон… тут найкраща ковбаса – каже мені мій супутник – +1 до знань “шопачьом” в турецьких регіонах). Та головне – нарешті я можу з кимось наговоритися, хоч і російською, але тепер я маю змогу вдовільнити усю свою цікавіть і розпитати все про життя в Туреччині, що до цього лишалося нез’ясованим!

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Аж під вечір розстаємося в 115 кілометрах від Стамбулу і я вирішую ночуватти на п’ятачку між автобанами. Тут висока трава, ростуть ялини, є кущі з чимось типу шипшини… Клаптик дикої природи серед стрімких автошляхів приймає без зайвих запитань.

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Як виявилося, стоп з російськомовним турком був останньою дорожньою вдачею за час моєї мандрівки цією країною. Вранці я розумію, що автобан, яким я збирався їхати, не працює. Він пустий, час-по-час по ньому проїздять вантажівки в протилежному напрямку. Дивлюся на мапу і заплутуюся в месиві шляхів. Йду до найближчого села, де мене всаджують пити чай грузинські турки чи то пак турецькі грузини. У них аура місцевих мафіозі, але кумедні, попросили привезти з України нормального порно, бо тут всьо заборонено 🙂

Автостоп Туреччиною

Автостоп Туреччиною

Як тіки розстаюся з черговими новими знайомим і виходжу стопити, під’їздить локальний бус. Сприймаю за знак згори, встрибую. 30 км і вже в якомусь містечку. Але це містечко переходить в інше, а те в наступне… Я стоплю, але реакції нуль. Сонце пече, рюкзак важкий. 4 години на ногах і я вирішую вертатися – в бік вокзалу. Сідаю і маршрутку і знов ця дурнувата система, коли не можна заплатити грошима в транспорті. Всі з картками. Хтось платитить за мене. Мені ніяково. Виходжу на зупинці і розумію, що рано: до вокзалу ще кілометрів 5. Питаю якогось хлопчину, де той чортів вокзал і як доїхати. Він каже, чувак, я водій автобуса номер 22, якраз іду зі зміни, от він якраз зара має бути і привезе тебе туди куда треба.

Автостоп Туреччиною

Отак, за версією турків, звучить російською фраза типу “Введите сумму” 🙂

Автостоп Туреччиною

Купив квиток до Стамбулу. Пів години чекати. Як і всі, п’ю чай і спостерігаю, як водії примотують скотчем відбите дзеркало у автобуса. А мого буса все нема і нема. Йду в компанію, що продала мені квиток. Кажуть почекати ще 5 хвилин. Потім ця історія повторюється три рази. Я психую і кажу, щоб повернули гроші. Повертають. Купую вже в іншої фірми. І за пів години втікаю від цього міста, де мене переслідують суцільні фейли.

Автостоп Туреччиною

В автобусі вай-фай і неймовірна картина, що не змінюється впродовж багатьох кілометрів: десятки барж, націлених в бік Стамбулу. Нам туди….

Автостоп Туреччиною

Продовження: Стамбул – Місто котів

А перша частина тут. Отако…