Вирізочки

На сайті “Интересный Киев” можна справді знайти багато чого цікавого. Кому лінь читати – є багато старих фотографій, зокрема, от такі:

Ну а після того, як подивилися картиночки, не може не виникнути інтерес і вже хочеться читати. Мене зацікавили старі мости, що колись існували в Києві, зокрема, красунчик “цепной” міст (до речі, як це буде україською?). Кому цікаво, в додаток читаємо ще оцю статтю:
http://pk.kiev.ua/history/2006/07/25/090056.html

Read more

Знайшов досить цікаві роздуми про те, що ж все таки станеться. Зокрема, дуже зворушив жарт в стилі “і сміх і гріх”, в якому йдеться про те, що “тепер зрозуміло чому навколо нас ніде не виявлено життя а лише якісь чорні діри…” – мається на увазі, що кожна цивілізація доходить у своєму розвитку до можливості створити коллайдер і… зникає, залишаючи після себе лише чорну діру в космосі…

Ще було дуже цікаво, як же має виглядати цей процес поступового втягування нашої планети і далі всього світу (у нашому розумінні) в ту діру і от, знайшов таке відео:

Read more

Пам’ятаю, на початку 90-х, коли мій татко отримував другу вищу освіту, а мені ще не було мабуть і десяти років, він привіз з Дніпропетровська пару барвистих журналів. А що це таке – спитав я. Комікси! – сказав татко. Це були перші комікси в моєму житті… І це були “наші”, “совдепівські” комікси. Як зараз пам’ятаю: Чорнобильські мутанти; підводний човен, що винирює у ванній; ніндзя-чебурашка… І все це оригінально, інколи з вкрапленнями нецунзурщини та збочень… Але від того не менш цікаво… – це вам не якісь суто дитячі творіння про Дональда Дака!..

І ось нещодавно надибав в неті статтю про Мухаметзянова, такого собі чувака з Башкирії, який малював ті комікси. Зараз у нього є власна студія, на якій він робить вже мультфільми, в тому числі кліпи для російських поп-зірок (мабуть всі бачили славнозвісний кліп слащавої Глюкози), а також виступає в ролі режисера фільмів… Але його мальовані історії назавжди лишилися в моїй пам’яті яскравим елементом мого дитинства. Для бажаючих проникнутися: http://www.myxa.tv/html/comics/

Read more

glib.jpg25-річного Гліба Ігнатьєва минулої неділі на Андріївському узвозі вдарили по голові — чим саме, наразі не встановили.— Хтось просто так, нізащо, вбив людину, — крізь сльози говорить мати Гліба Людмила Станіславівна. Хлопець був її єдиним сином.

У суботу ввечері Гліб гуляв на Андріївському із друзями.

— Він мені подзвонив і сказав, що його вдарили чимось по голові. Я помчала на Контрактову, Гліб уже починав непритомніти, — каже мати.

Жінка не могла подумати, що рана у сина настільки серйозна, адже він розмовляв і крові було небагато. Тому не поспішала розпитати його про подробиці нападу. Тепер установити їх украй складно, повідомляє “Газета по-українськи“.

Гліб помер у машині “швидкої”. Continue reading На Андріївському узвозі вбили людину

Read more

Події останніх двох тижнів, що відбуваються в Києві та по всій Україні, свідчать про те, що український народ проходить у своєму розвиткові надзвичайно важливий етап — період втрати страху й набуття людської гідності. До цього позитивного факту, що зрушила пласт страху у людській свідомості, призвів факт вкрай негативний — тотальна, цинічна фальсифікація виборів президента України.

Сьогодні всім нам треба зрозуміти, що головне не те, хто з кандидатів у президенти кращий, а те, що вибори мають відбуватися чесно, демократично. Саме порушення цього фундаментального правила вільного світу й вивело на вулиці людей. Київ сьогодні нагадує бджолиний високоорганізований вулик, де тисячі людей удень і вночі реалізують своє право висловити незгоду з діями влади, яка розтоптала їхнє волевиявлення. Особливостей у цього вулика дуже багато: усі доброзичливо ставляться один до одного. Ні нежить, ні мокрі ноги не в змозі зігнати людей з того місця, яке вони, на їхню думку, мають сьогодні, завтра утримувати. Для них — це момент істини, коли треба викластися на всі сто, бо від цього залежатиме майбутнє на десятки років. Надзвичайно приємно вражають здебільшого дещо гордовиті кияни — сьогодні вони щедрі, відкриті, жертовні: возять своїми авто харчі людям у наметах по різних куточках Києва, ледь не силою годують приїжджих, пропонують проживання, несуть одяг, харчі, гроші. На наших очах відбувається пробудження людей: із сьогоднішнього дня вислів “Моя хата скраю” вже не характеризує українця. Сьогодні він свідомий того, що має зробити все, аби жити вільною людиною, у вільній країні.

Події, що відбуваються в столиці України, відомі багатьом ще й тому, що там перебуває безліч представників мас-медіа зі всього світу. Про те, що відбувається у владних кабінетах, люди дізнаються з велетенських телевізорів на вулицях столиці, з оперативних повідомлень спецвипусків газет та бюлетенів, які безкоштовно роздають на вулицях. Зважаючи на велику кількість людей на Майдані, вулицях, комунальні служби встигають слідкувати за тим, щоб було чисто. Цьому сприяє й те, що майже ніхто не смітить. Уздовж Хрещатика виставлені біотуалети, крім цього, багато установ та організацій надають можливість людям користуватися їхніми туалетами. Зовсім не видно п’яних, як це буває на різноманітних багатолюдних заходах. Крім приїжджих з різних областей України, в акціях беруть участь багато киян. Саме переважно вони їздять легковими авто, прикрашеними прапорами, плакатами, кульками, безперервно сигналячи і вмикаючи на повну гучність записи з хітами помаранчевої революції…

Нещодавно почув, що вчителька історії однієї з кіровоградських шкіл настійливо рекомендує школярам збирати вирізки з газет про події, які відбуваються на наших очах, бо розуміє, що все це — народження нації, яка довго не могла стати собою і нарешті нею стає.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО, Київ — Кіровоград, Vechirka.com.ua 03.12.2004, 13:56

Tags:

Read more

Сьогодні просто якийсь новинно-шокуючий день!

Перше – аварія на залізниці на Львівщині, дізнався про це з фредстрічки ЖЖ. Страшна аварія, проте дехто так не вважає

До цього мене страшенно шокувала стаття про створення в Росії нового виду військ:

"Российская общественность взбудоражена принятым Госдумой законом: энергетическим гигантам, в частности таким, как "Газпром" и "Транснефть", позволено отныне иметь собственные вооруженные силы. Не охранные структуры, а именно вооруженные силы. То есть, по сути, в России появятся частные армии с автоматическим оружием и правом его применять. Даже для насквозь монополизированной России это чересчур, чему свидетельством стали оживленные дискуссии в прессе. Тем не менее, частные "нефтяные" армии в мире встречаются."

"…Что уж говорить об Африке, Азии и Латинской Америке. Парадоксально, однако, что именно частные армии оказались единственно эффективной мерой поддержания безопасности. Энциклопедическим примером стала работа солдат южноафриканской фирмы Executive Outcomes. Те в два счета остановили кровопролитную войну в Сьерра-Леоне в 1995 году, силами 160 бойцов разгромив многотысячные армии местных царьков, подобное они же проделали в Анголе, ликвидировав повстанческую организацию УНИТА. Расхрабрившись, профи из Executive Outcomes предложили остановить геноцид в Руанде, однако ООН отказалась, закрыв позже саму "контору". Тем не менее, прогнозируя войны будущего, западные эксперты все большее внимание уделяют именно частным армиям и возрастающей роли транснациональных корпораций."

"...Учитывая, что частные армии российских монополистов теоретически имеют право на защиту объектов за пределами РФ, появилась угроза того, что когда-нибудь они смогут реализовать это право. Первыми проснулись эстонцы – местный министр обороны заявил, что ни один боец частной армии не ступит на эстонскую землю. К счастью, пока наши "патриоты", занятые политическими разборками, украинскую трубу сдать "Газпрому" не успели. Случись подобное – и Украина может столкнуться с реальной перспективой нахождения на своей территории иностранных вооруженных сил, не связанных никакими договорами и Женевскими конвенциями."

А ще виявилося, що московський патріархат (це писати з Великої букви?) не мав ніякого дозволу влаштовувати цей бєспрєдєлнах на БЖ – біля розкопок фундаменту Десятиинної церви, де ще донедавна стояла пластикова міні-церква, а тепер матеріалузавася такий самий дебільний, але вже дерев’яний типухрам…

А трошки нижче від БЖ тривають бої за Андріївський узвіз. Continue reading Огляд

Read more

 

“Іноді перестаєш відчувати будь-які емоції до всіх людей…тобі просто байдуже. Але як усе в цьому світі, цей стан не може бут постійним. Саме тоді він починає проходити певні мутації і перетворюватись на ненависть до людей. Я іноді люблю такий стан. Бо він змушує прокинутись свідомість. І саме тоді ти починаєш щось змінювати у своєму житті.”

Elen_Stellion

Read more

Зігнувся. Руки в кишенях. Короткими кроками швидко йду по давно знайомій доріжці. Навколо, наче в тумані пропливає парк Шевченка. Мої ніздрі ловлять тонкий аромат свята. Скрізь ходять люди. Десятки людей, щасливих, галасливих і п’яних. П’ятниця. Сміються, кидають сніжками одне в одного. І не залишають мені жодного шансу. Окрім тієї будівлі попереду. Все колись доходить свого кінця. І моє терпіння теж. Два літри пива – це не жарт.

Останні п’ятдесят метрів я зриваюсь на біг. Нема вже сил йти. Сніг вилітає з-під ніг. Та яке мені до того діло? Кудись зникають звуки, гаснуть усі ліхтарі. Люди перестають бути чоловіками та жінками. Яка різниця, чоловік чи жінка? А зрадник-час, знущаючись, щосили сповільнює свій хід. Усюди чую його беззвучний сміх. Але мене так просто не зупиниш! Нарешті бачу рятівні сходи вниз. Та, ступивши на першу сходинку, я розумію, чому час так дико реготав з мене. Життя не любить п’яниць. І зачиняє перед ними двері.

Панічно озираюсь навколо. Руки, що вже були напоготові, повільно опускаються у відчаї. Зверху на мене дивиться веселе кругле лице чоловіка. На голові у нього синій кашкет. Continue reading Water Closet

Read more