Українікейшн

“Євро-2012, б***ь!” – фраза, яку я чую з періодичністю кілька разів на хвилину від людей, що проходять повз мене. Я стою під навісом станції метро “Вокзальна”, як і кількасот іншх невдах, яких ця грозова злива застала зненацька.

Правду кажучи, навіс не особливо то й захищає від води, бо труба, що передає зібрану з даху воду до землі в самій верхній точці виявилася дірявою, і над самісіньким входом в метро, туди, де раніше стояли сміттєві урни, приземляється чималенький водоспад. А та вода, яка все ж встигає дійти по трубі до низу, виходить на сводобу тут таки, прямо під ноги людей. Зайти до станції, не замочивши ноги, неможливо. “Євро-2012, б***ь!” Натовп на вулиці, на вході теж тиснява. Щось металеве з гуркотом відвалилося від даху підземного переходу. Покидати станцію пасажири також не поспішають. На виході з ескаватора затор. “Євро-2012, б***ь!”. Continue reading Київський дощ

Read more

Буває просять і більш стримано: “Удалите, пожалуйста, снимки” – це здебільшого вихована охорона якихось бізне-структур. В будь-якому разі, думаю, ви стикалися з тим, коли люди були проти, щоб ви фотографували їх чи об’єкт, за який вони відповідають. (Останній раз до мене доколупався десь рік тому міліціонер в метро, хоча метрополітен уже давно не стратегічний об’єкт національної безпеки. Було трішки смішно, особливо враховуючи традицію “понаїхів” фотографуватися на ескалаторі).

А взагалі дивує, звідки в нашого народу ця тяга: забороняти фоткати все, що тіки можна. Безпідставно.

А деякі люди взагалі вважають, що я маю просити в них дозволу сфотографувати їх на вулиці. Ага, а якщо в кадр потрапляє 50 людей, я що, маю у всіх дозволу спитати? Ні, шановні, на вулиці я можу фоткати все, що я бачу. Включно з вами.

Але якщо знаходиться якись кретин, який дуже сильно бажає “засвітити плівку по-хорошому” (бо по-поганому тут уже нічого не вдієш – або бий перший, або втікай) і виглядає так, що він заспокоїться і все владнається після “видалення”, то для таких я придумав лайфхак Continue reading “Я те ща камеру на голову одену! Ты че, не веришь, в натуре?”

Read more

Прочитав тут за обіднім чайком інтерв’ю Владислава Кириченко – крутого дядька, який робить гарну справу, видаючи українську музику, книжки, організовуючи фестивалі тощо. Ну, “Наш формат”, чули може? Так от, все правильно говорить, але дещо мене зачепило. Стандартні розмови про те, що українці не купують музику і відео, а качають на шару в неті:

Неправда, що українці не купують, бо бідні. У мене є знайомі олігархи, які ніколи нічого не купують. Качають тому, що це – принцип. Просто патологічно жадібні.

Знаєте що? Захарило! Та готовий я платити за музику! Тіки дайте мені можливість зробити це у зручний спосіб і без усіляких цих ваших пилозбирників! Ну нашо мені ваші диски? Я хочу заплатити карткою, не виходячи з хати і одразу отримати музику у себе на компі! А не йти в магазин, шукати, купувати, потім переводити то всьо в мп3, аби закинути на телефон/плеєр… Купував я вже кілька разів диски заради підтримки, але використовував їх лише один раз – коли вставляв в дисковод для “грабінгу”. І так вони десь і валються по хаті, а викинути шкода.

І цікаво, яку частку вартості з музикою становить сам диск, поліграфія? На скільки зростає вартість через потребу Continue reading Про піратство і жадібність українців

Read more

Спочатку це мала бути мега-мандрівка через Польщу, Литву, Естонію, Латвію і Фінляндію. Але я прикинув, скільки для цього треба часу і грошей і переінакшив маршрут до “Краків-Прага”. Та тут вже не склалося з візою. А спробувати автостоп дуже хотілося.

Не лишалося нічого іншого, як починати свій стоперський досвід з рідних просторів. Ну що ж, це навіть на краще: своя країна, свої люди, мови, якими я можу легко спілкуватися… Не пропаду, вобщєм, якщо щось не складеться…

І ось чудовго суботнього дня (13-го числа, до речі) я об 11 годині дістався до посту ДАЙ на виїзді з Києва в бік одеської траси. Continue reading Сірьога, дорога і кава з самовару

Read more

Щойно повернувся з Майдану. Все дуже сумно. Може трішки більше тисячі народу, розділені на дві купки. Одна – “праві” (“помаранчеві”), які розказують про те, що Ющ всіх зрадив. Друга купка – орли Калашнкова (хм, Партія Ригіонів порушує собою ж пролобійовані судові рішення?), які, як завжи, перемагають “правих” за звуковим забезпеченням і чутно на весь хрещатик лише проповіді про те, що “Юлька – варофка”, “Вор должен сидеть в тюрьме” (що з вуст представників нинішньої влади звучить трішки смішно) і взагалі, причина всіх наших бід – ВОНА…

Багато людей з помаранчевими шарфиками, пов’язками, бантами і навіть зонтами. За 15 хвилин мого перебування там встиг помітити серед звичайного натовпу Положинського, що стояв і про щось розмовляв з Карпою, коли йшов геть то назустріч мені йшли брати Капранови з тими ж таки помаранчевими бантами на піджаках… А ще там до цих пір (з самого ранку) стоїть сектант дідуля, про якого згадала сьогодні вся преса (а московська навіть використала це, написавши, що “На годовщину «оранжевой революции» в Киеве на Майдан вышел только один сторонник Ющенко”).

І знаєте що мене порадувало? А згадайте, що було останні два минулі роки на День Сводоби? Хтось виходив кудись? А щоб одягти знову помаранчеву атрибутику? Та це ж було гидко! Зате зараз, завдяки старанням Януковича, люди Continue reading Дякуємо Януковичу за Сводобу!

Read more

У нормальних країнах немає маршруток, там є нормальний громадський транспорт і більшість людей, незалежно від статусу, їздять саме ним, а не машинами.

У нас же громадський транспорт відмирає. Трамвайні колії вирізають, а от тролейбуси…

Я чисто з принципу інколи вмовляю себе проїхатися саме тролейбусом, аби підтримати цей вид транспорту. Але часто історія виглядає однаково, прямо як от сьогодні.

“Двовагонний” тролейбус, кондуктора нема. “Передайте будь-ласка” у годину пік, коли знаходишся в самому кінці “рухомого складу” не спрацює. Зате на контролерів у Київпастрансу чомусь гроші є. Траплялися випадки, коли при відсутності кондуктора навіть водій не продавав білети.

Але все ж таки пройшовшись через весь тралік і купивши та закомпостувавши квиток, я спостерігаю, як через 5 хвилин, водій, зупинивши наш транспортний засіб, одягає червоний жилет та виходить на вулицю. Всі кілька хвилин чекають. Потім водій зазирає у відчинені двері і просить мужиків підштовхнути тролейбус (!). Бажаючих реагувати на ідіотську пропозицію (в тролейбусі ж все ще сидять люди!) не знаходиться. Ззаду вишиковується ряд інших побратимів невезучого транспортного засобу.

Ще через 5 хвилин люди починають покидати салон. Я теж виходжу, йду до зупинки і чекаю на маршрутку…

Read more

Це була перша в моєму житті закордонна подорож, якщо не рахувати поїздку до Москви. Польщу я вибрав не тільки тому, що це найближча як територіально, так і ментально, європейська країна, що гарно підходить для початку самостійних подорожей світом. Була ще одна причина…

Фото з сайту onephoto.net

Лютовіска, чи Летовище по-нашому

Колись це місце було українським селом, в якому народилися і жили два моїх діди. Continue reading Генеалогічна експедиція до Польщі

Read more

Ще кілька років тому точилися дискусії щодо того, чи можна прирівнювати блогерів до журналістів, хоча в той момент здавалося, що сама думка про це є трохи утопічною. А нині ж навіть нікому нічого доводити не треба. Запис в ЖЖ пересічним користувачем всесвітньої павутини розцінюється як не менш авторитетне джерело, ніж будь-який інший сайт. Не знаю, які причини цього, але прикладів можна навести купу. Ось лише кілька найсвіжіших та найцікавіших.

Нещодавно один з користувачів “Живого Журналу” нещодавно розмістив у себе пост наступного змісту: Continue reading Блогери все ж таки стали журналістами, а інтернет – гарним інструментом омани

Read more

Реклама в метро: “Українські дівчата – найгарніші, а Dilmah – найкращий чай!” (точність відтворення не гарантую). Щось схоже я вже десь зустрічав нещодавно. Подумавши трішки, пригадую: “Український борщ – найсмачніший, а наша реклама – найефективніша!” (Щось типу того…). Цієї ж миті знаходжу інші співпадіння в схожості ідей різних рекламних кампаній. Огидні “Роздвинь палички” від одного з суші-барів та “Даю до 15 разів” якогось магазину, який намагається продати своє барахло, пропонуючи кредитні умови (хоча тему з “даванням” здається використував ще хтось).

Саме цікаве те, що всі ці рекламні кампанії, схожі як дві краплі води, виникають приблизно в один і той же час. Виникає думка, ніби на всю нашу велику країну є лише одна рекламна контора, здатна генерувати подібні ідеї та продавати одну й ту ж концепцію одразу кільком замовникам…

Найкраще це прослідковується на відеорекламі пива. Років з три тому всі пивні торгові марки кинулися доводити що саме вони є найріднішим, національним пивом, “пивом твоєї Батьківщини” і т.д. Потім пішла тема про друзів: з пивом і друзями все буде чікі – і машину допоможуть з болота витягти (“Арсенал”) і серце дівчини завоювати (“Рогань” – “З пивом друзі зможуть зробити для тебе більше”, здається так…)

Зовсім ж недавно пішла тема пивоварів. До багатьох виробників зачастили німецькі пивовари, яким не сидиться вариться пиво на Батькіщині Continue reading Спадок поганого креативщика

Read more

Колись був у мене пост на тему “Чисто не там де прибирають, а там де стоять смітники!”. Так от, поцікавившись темою більш глибоко, я виявив, що проблема відсутності смітників криється у власниках чисельних кіосків, магазинів та інших закладів які, беручи в аренду певну ділянку під торговий об’єкт, зобов’язуються підтримувати чистоту на прилеглій території. Чого вони, звісно, не роблять: ідеш по одній з центральних вулиць міста сто метрів, двісті, триста… навколо купа бутіків, шмутіків і… жодного смітника!

А вас мучить совість викинути папірець? Забийте! Кидайте! І поближче до гламурного “шопу”! Може хоч так до них дійде, що непрестижно таким шанованим магазину мати купу хламу біля порогу, а їхні гламурні менеджери вкурять, що легше поставити смітник. Клин клином, бидлоту – бидло-вчинками…

Read more