Metro

Дуже цікаво читати роман про метро, їдучи в самому метро. І дуже цікаве таке відчуття, наче від сновидіння, яке невідомо яким чином переплітається з реальністю… От читаєш ти про те, як у 2034 році жителі Москви, що одного дня спокійненько собі їхали в метрополітені, змушені були зостатися жити у ньому назавжди – на поверхні почалася атомна війна…

Дуже картинно описано, як після подачі спеціального сигналу, машиністи виконують заучену інструкцію, в можливість виконання якої колись ніхто не міг повірити насправді. Але ось, цей сигнал явно звучить… Зупинити поїзд, попросити людей вийти, робітники станції мають закрити гермоворота не пізніше ніж за шість хвилин після оголошення сигналу. На тих, хто лишився ще на ескалаторі – не зважати. Тих, хто заважатиме закриттю воріт – відстрілювати…

І я виходжу з поїзда, все ще “злизуючи” рядки з екрану своєї кпкшки. Нарешті відриваю погляд і… ось вони, гермоворота, переді мною, одразу як спуститись з есклатора… Широчезні пази в стінах, всередині проглядаються троси, що мають опустити величезну махіну і відгородити станцію від решти Світу… Невже це можливо?… Перетин фантастики і реального світу знову збовтує в моїй голові незрозумілу каламуть суму і щему…

Read more

Російський соціальний проект vpodzemke.ru розширив географію і на Україну, а точніше, на Київ. Ура!!! Тепер можна буде, якщо вам сподобалася якась дівчинка в вагоні, постаратися знайти її за допомогою цього сервісу )))

Вобщєм, я тут: http://vpodzemke.ru/user/6424.html

Read more

Наш народ надзвичайно креативний в плані виживання у скрутні часи та економії коштів. На фоні нещодавнього “шокового” подорожчання цін на метро мені в голову полізли усякі варіанти того, як іноді можна користуватися метрополітеном безкоштовно 🙂

Черга в касах метрополітену в день подорожчання проїзду

Continue reading Метро на шару

Read more

КП “Київський метрополітен” за останній рік зробило стільки всіляких нововведень, що і підрахувати тяжко: тут вам і дитячі голоси, що оголошують станції, і таблички типу “Вихід там-то” замість “Виходу немає”, і зображення неба на стелях вагонів, окремий поїзд з картинами київських художників замість реклами. Віднедавна навіть повісили над входами на кожну станцію такі штуки, які кожні кілька секунд видають ріжучі вухо звуки – то типу для сліпих, щоб могли орієнтуватися де вхід (От мені цікаво, ну знайшов сліпий вхід, а далі як? Як пройти до ескалатора, стати на нього, вчасно зійти, знайти потяг в потрібному напрямку і зайти до нього а потім проробити це все в зворотньому порядку?). Також нещодавно відкрили нову станцію для партизанів та білочок- “Червоний хутір” – в самому лісі, фактично за межами Києва. Її так поспішали збудувати до виборів, аби дати змогу Чорному меру попіаритися, що, як завжди, зробили все похабно – вже зара станція має проблеми з підтопленням грунтовими водами…

При цьому всьому, коли купа грошей йде невідомо куди, рухомий склад уже як морально, так і фізично застарів. Підтверджненням цього стала моя учорашня пригода під час вечірньої поїздки додому.

Десь близько 11-ї вечора поїзд зупинився прямо посеред Південного мосту. Після 10-хвилинного стояння (що для метро, яке курсує по секундам – просто катастрофа) ми побачили машиніста, який намагався майже бігом пробратися через усі вагони, розштовхуючи пасажирів, в інший кінець поїзда а потім так само швидко повернутися назад. Ще через хвилини три, коли машиніст, вочевидь, повернувся, поїзд рушив і тут ми відчули запах… – ми горимо!

Коли ми доїхали до станції “Славутич”, усіх попросили вийти. Люди ще сподівалися, що можна буде поїхати наступним поїздом, але станція почала задимлюватися і невдовзі можна було спостерігати купки людей, що пішки йшли вздовж траси в бік ст. метро “Осокорки” чи намагалися упіймати авто.

Намагався сьогодні знайти новину про цей інциндент в пресі – абсолютний нуль…

Фото: http://web-andyay.livejournal.com/

Read more

Якщо ви хочете весело проводити час та спілкуватися з ровесниками навіть у транспорті, то вам потрібно віднині сідати лише у третій або середній вагон поїзда. Там буде багато молоді! Річ у тім, що київські флеш-мобери оголосили без строковий флеш-моб (що є безпрецендентним випадком в усьому флеш-моб-русі – адже зазвичай акції тривать від кількох секунд до кількох хвилин максимум…) :

“Вы часто ездите в метро, но вам не нравиться, что вокруг вас бабушки и алкаши? Примите участие в новом флешмобе, действующем без ограничения во времени. Теперь заходя в метро просто садитесь в 3 вагон – он теперь объявлен вагоном молодежи. Отныне молодежь будет ездить вместе!”

Тож, якщо бажаєте підтримати акцію, розповсюджуйте цей месседж усіма можливими способами і, можливо, щоденні кілька годин, проведених в метро, перетворяться на яскравий спосіб витрачання часу…

Read more

11 числа цього місяця на станції Вокзальна було вчинено суїцид, а 13 числа я писав з мобільного про те, що на Сирецькій лінії щось сталося, і я був змушений чимчикувати пару кілометрів пішки. Виявилося, через активне будівництво на поверхні, в одному з тунелів з’явилася величезна тріщина. Тепер поїзди між станіцями Бориспільська – Осокорки рухаються лише в одному тунелі по принципу фунікулеру – спочатку туди, потім сюди…

Tags: ,

Read more

Пам’ятаєте, колись на екранах в вагонах метро транслювалися текстові повідомлення типу: “[Тобі] Блондинка в красной юбке, которая 20.03 где-то в 13.45 вышла на Политехе! Отзвось! Я тот парень с красным ирокезом, который сидел возле тебя и пил пиво. Давай дружить! Напиши! 8 0XX XXX XX XX”
А й справді, що людям було робити, коли у відповідний момент їм не вистачало сміливості, а потмі починали мучити докори сумління?
А ще буває так: їдеш на ескалаторі, розглядаєш людей, і тут бачиш…це ВОНА! Ти затримуєш на ній погляд на час, що не відноситься до загальноприйняті норми споглядання і аж ніяк не вписується в стандарт “Погляд звичайний/погляд байдужий”. І головне, ВОНА теж поводить себе аналогічно! Але що ж робити? – мало хто відважиться на голівудоподібну поведінку і, вигукнувши на всю станцію “Доля моя, я йду до тебе!” почне робити карколомні трюки, перестрибуючи на сусідній ескалатор з протилежним рухом… 🙂
Для тих, хто не бажає втрачати свою долю або просто хоче пофліртувати – нове співтовариство [info]ua_zustrich, створене по типу російської спільноти [info]vstre4i_v_metro, але [info]ua_zustrich не лише про зустрічі в метро…
Тому не соромтеся, користуйтеся!

Tags: , , , , ,

Read more

Стаю на ескалатор і починаю повільно спускатися униз. Туди, до довгих перонів, синіх вагонів та специфічного запаху. По дорозі я роздивляюся людей, які їдуть в протилежний бік. Вони – угору, до світла. Я – униз, у глибину.
Довгий ескалатор потроху тягнеться, наче якась змія, заповзаючи у глибоку підземну нору…
Я спускаюся, сходжу із ескалатору і повертаю на перон. Поїзда немає, тому я сідаю на вільну лаву. Сиджу, відчуваю цей запах – запах метрополітену. Неможливо визначити, чим тут пахне, чимось особливим. Є ще один особливий запах – запах палених сірників. Я люблю його так само, як те, чим пахне тут.
Сиджу на лаві і чекаю метро. Бачу, що десь здалеку, з-за повороту, у темному тунелі по рейках розливається світло. Світло яскравішає, і ось нарешті я бачу два жовтих ока, що наближаються… Здіймається легкий вітер, доносячи до мене запах метрополітену, і на станцію виїжджає сам поїзд. Прямо навпроти мене відчиняються двері синього вагону, виходять-заходять люди, двері зачиняються, поїзд рушає далі. Я сиджу на своєму місці і тільки спостерігаю. Ось метро вже зникло у тунелі, не видно навіть хвоста поїзда, люди потроху розходяться, перон пустіє. Врешті стає порожньо, нікого немає навколо. Тільки я сиджу на цій лаві. І дивлюся на назву станції, що на стіні навпроти мене.
От так би і сидіти… Мені подобається сидіти так, натягнувши на вуха великі навушики: навколо нікого немає, порожній перон, запах підземки, така дивна і далека чорнота тунелю, у навушниках голосно грає улюблена «важка» музика… Нічого не чути, нікого не видно.
Я пропускаю ще декілька поїздів, тільки спостерігаю за тим, як перон наповнюється людьми, потім вони знову зникають… За тим, як у далечіні тунелю з’являється світло від фар… За тим, як перед моїми очима проїжджають однакові сині вагони.
Коли приїхало чергове метро, врешті я зриваюся з місця і сідаю у вагон. Двері зачиняються. Я притуляюся до дверей із написом: «Не притулятися» і мене несе у чорний тунель поїзд, схожий на довгу синю гусінь.
Обожнюю київську підземку…

Горчинская Александра, вільний журналіст “ХайВей”

 
Read more