А ще я подивися одну з серій чудового наукового фільму "Дивовижна планета" - там саме йшлося про формування планети та всілякі виверження вулканів, рух титанічних плит... Виявляється, - бомба, яка може будь-якої миті вибухнути, знищивши життя чи не на всій планеті... А ще я дізнався, що постійно відбувається рух отих самих титанічних плит - одна поглинає іншу, остання починає рухатися до розпеченої серцевини планети і те, що ховсім нещодавно було частиною материка з природою і слідами людської життєдіяльності перетворюється на лаву а потім просто на каміння... I Природі пофіг, що вона знищує те, що ми розуміємо під поняттям "краса" - Природа завжди жива, незалежно від того, в якому стані вона знаходиться і чи живуть на планеті люди... Природа і є Бог... - роблю висновок я і перестаю боятися вибуху Сонця через 300 мільярдів років (через яке сильно переживав - а ну ж бо! - воно знищить все життя в нашому розумінні і виявиться, що Людство даремно розвивалося, намагалося зрозуміти СУТНIСТЬ та оберегти цю природу від самих себе для, знову ж таки, самих себе (бр-р-рр-р, який каламбур!)) - все станеться набагато раніше...
Кожна секунда нашого життя змінює хід життя усього світу. Затримався десь на п'ять хвилин - відповідно, ти вже не зробиш крок вліво, згадаєш шось зовсім інше, підуть інші думки і, як наслідок - інші рішення і вчинки. Головне, що цей процес постійний, незворотній і взаємопов'язаний з усим на цій планеті та, й, мабуть, у Всесвіті...
Я дійшов до цього давно, проте, після сьогоднішнього перегляду "Эффекта бабочки" (Як це буде українською? - Ефект метелика? ) я впав в глибокий транс. До цих пір відходжу...
"Іноді перестаєш відчувати будь-які емоції до всіх людей...тобі просто байдуже. Але як усе в цьому світі, цей стан не може бут постійним. Саме тоді він починає проходити певні мутації і перетворюватись на ненависть до людей. Я іноді люблю такий стан. Бо він змушує прокинутись свідомість. І саме тоді ти починаєш щось змінювати у своєму житті."
У кожного з нас є спогади, які дуже рідко, але спливають у свідомості наче якесь далеке-далеке марево... Спогади різні, але зазвичай, вони приємні. Адже погане все забувається, а якіщо й ні, то стає неактуальним і не такими страшними, як здавалося ТОДІ.
Напружити пам'ять і викласти на поверхню яскраві моменти свого життя допоможе . Можна навіть читати чужі спогади, розділені за категоріями і порівняти зі своїми. Інтимно-секретні моменти можна лишити лише для себе, не даючи "добро" на їх публікацію для широкого загалу спогадошукачів.
Хоча повністю навряд чи вийде. Та все ж... Мабуть, воно щось дає. Принаймні, можна побачити, що ти не один у світі зі своїми проблемами...
Меня предал любимый человек, и мне не столько больно от того, что она изменила физически, сколько от того, что она так и не смогла этого сказать, и до сих пор так и не может сказать, хотя мы уже и не общаемся. Зачем говорить неправду, обманывать, ведь можно потерять не только любимого человека, но и друга...
завидую своим подругам, когда они про успехи всои рассказывают. при этом делаю вид, что я за них рада.
я высокооплачиваемый бездельник, я сижу в современном офисе с кондиционером, каждый день обедаю в приличных ресторанах - в общем весь такой успешный представитель московского среднего класса, но на работе я ни хера не делаю кроме того что серфю в сети и постоянно сижу в аське, на лепре, и в жж. И всем похуй на меня потому что 80% персонала моей конторы точно такие же как я. Нах нужна это видимость если у тебя в душе пустота и все время хочется чего то большего
А я вчера имел первокурсницу, при этом разница у нас около 11 лет. До чего же бревном лежало, но все равно приятно вспомнить. Вот такой вот я КАЗЕЛ, но все равно это молодое тело...
Я всегда и везде пытаюсь показать всем, какой я крутой и успешный. А на самом деле - я полное дерьмо. Все мои деньги мне дают мои родители, а я их просаживаю на пустой выпендрёж перед друзьями. На самом деле я сам не могу ничего решить в своей жизни, и меня это раздражает...
Ха-ха! Я вже й забув про того листа, якого написав від нічого робити кілька місяців тому. Та й, чесно кажучи, думав, що і рубрику цю вже скасували. А вчора дізнався від знайомих, що я - читач номеру квітневого випуску журналу X3M...
Чесно кажучи, я вже й не радий. Зробив із себе якогось дауна. Та й у групі, про яку там написано, я вже не граю... Ех, ну нічого, буде привід людям посміятися. І ще одне: я, звісно, розумію, що редакція не редагує листи читачів, але ж навіщо робити помилки, яких не було? Мабуть, дедлайн наближався, поставити було нічого, от і втулили мене, за дві хвилини неуважно набравши текст моїх аж ніяк не каракулів... Я аж образився. Єдиний можливий плюс у цій ситуації - можливо, я дійсно знайду цікавих людей завдяки тій публікації - українських фанів Pink Floyd, маю на увазі. А, ну і ще мені по пошті має прийти якийсь там приз....
Я не знаю, що ви тут робите, але раз вже так сталося, можливо, ви б хотіли знайти певний мінімум про автора цього інтернет-творіння :) Отже, мене звуть Міха (за паспортом - Михайло), мені 23 роки і я маю купу інтересів, серед яких найбільш чітко проявляються музика (бринькання на всяких гітарах-брабанах і обожнювання Девіда Гілмора), розробка сайтів та охорона Природи (так, я пишу це слово з великої літери!). А ще я люблю фотографувати, кататися на велику, мандрувати Україною, відвідуючии якомога більше фестів та сейшнів, розробляти план втечі з Києва, мріючи про власний будиночок десь в глухому місці, де є інтренет :) і (інколи) писати до цього блогу :)