А ще я подивися одну з серій чудового наукового фільму "Дивовижна планета" - там саме йшлося про формування планети та всілякі виверження вулканів, рух титанічних плит... Виявляється, Yellowstone National Park - бомба, яка може будь-якої миті вибухнути, знищивши життя чи не на всій планеті... А ще я дізнався, що постійно відбувається рух отих самих титанічних плит - одна поглинає іншу, остання починає рухатися до розпеченої серцевини планети і те, що ховсім нещодавно було частиною материка з природою і слідами людської життєдіяльності перетворюється на лаву а потім просто на каміння... I Природі пофіг, що вона знищує те, що ми розуміємо під поняттям "краса" - Природа завжди жива, незалежно від того, в якому стані вона знаходиться і чи живуть на планеті люди... Природа і є Бог... - роблю висновок я і перестаю боятися вибуху Сонця через 300 мільярдів років (через яке сильно переживав - а ну ж бо! - воно знищить все життя в нашому розумінні і виявиться, що Людство даремно розвивалося, намагалося зрозуміти СУТНIСТЬ та оберегти цю природу від самих себе для, знову ж таки, самих себе (бр-р-рр-р, який каламбур!)) - все станеться набагато раніше...

Tags: СУТНIСТЬ, життя, сенс, кiнець свiту, the END, Людство, життя

Кожна секунда нашого життя змінює хід життя усього світу. Затримався десь на п'ять хвилин - відповідно, ти вже не зробиш крок вліво, згадаєш шось зовсім інше, підуть інші думки і, як наслідок - інші рішення і вчинки. Головне, що цей процес постійний, незворотній і взаємопов'язаний з усим на цій планеті та, й, мабуть, у Всесвіті...
Я дійшов до цього давно, проте, після сьогоднішнього перегляду "Эффекта бабочки" (Як це буде українською? - Ефект метелика? ) я впав в глибокий транс. До цих пір відходжу...

Tags: СУТНIСТЬ, життя, "Эффект бабочки", сенс

"Іноді перестаєш відчувати будь-які емоції до всіх людей...тобі просто байдуже. Але як усе в цьому світі, цей стан не може бут постійним. Саме тоді він починає проходити певні мутації і перетворюватись на ненависть до людей. Я іноді люблю такий стан. Бо він змушує прокинутись свідомість. І саме тоді ти починаєш щось змінювати у своєму житті."

Elen_Stellion

У кожного з нас є спогади, які дуже рідко, але спливають у свідомості наче якесь далеке-далеке марево... Спогади різні, але зазвичай, вони приємні. Адже погане все забувається, а якіщо й ні, то стає неактуальним і не такими страшними, як здавалося ТОДІ.
Напружити пам'ять і викласти на поверхню яскраві моменти свого життя допоможе www.pomnish.ru. Можна навіть читати чужі спогади, розділені за категоріями і порівняти зі своїми. Інтимно-секретні моменти можна лишити лише для себе, не даючи "добро" на їх публікацію для широкого загалу спогадошукачів.

Хоча повністю навряд чи вийде. Та все ж... Мабуть, воно щось дає. Принаймні, можна побачити, що ти не один у світі зі своїми проблемами...

Меня предал любимый человек, и мне не столько больно от того, что она изменила физически, сколько от того, что она так и не смогла этого сказать, и до сих пор так и не может сказать, хотя мы уже и не общаемся. Зачем говорить неправду, обманывать, ведь можно потерять не только любимого человека, но и друга...

завидую своим подругам, когда они про успехи всои рассказывают. при этом делаю вид, что я за них рада.

я высокооплачиваемый бездельник, я сижу в современном офисе с кондиционером, каждый день обедаю в приличных ресторанах - в общем весь такой успешный представитель московского среднего класса, но на работе я ни хера не делаю кроме того что серфю в сети и постоянно сижу в аське, на лепре, и в жж. И всем похуй на меня потому что 80% персонала моей конторы точно такие же как я. Нах нужна это видимость если у тебя в душе пустота и все время хочется чего то большего

А я вчера имел первокурсницу, при этом разница у нас около 11 лет. До чего же бревном лежало, но все равно приятно вспомнить. Вот такой вот я КАЗЕЛ, но все равно это молодое тело...

Я всегда и везде пытаюсь показать всем, какой я крутой и успешный. А на самом деле - я полное дерьмо. Все мои деньги мне дают мои родители, а я их просаживаю на пустой выпендрёж перед друзьями. На самом деле я сам не могу ничего решить в своей жизни, и меня это раздражает...

Висказати те, що лежить на душі...

Ха-ха! Я вже й забув про того листа, якого написав від нічого робити кілька місяців тому. Та й, чесно кажучи, думав, що і рубрику цю вже скасували. А вчора дізнався від знайомих, що я - читач номеру квітневого випуску журналу X3M...

Чесно кажучи, я вже й не радий. Зробив із себе якогось дауна. Та й у групі, про яку там написано, я вже не граю... Ех, ну нічого, буде привід людям посміятися. І ще одне: я, звісно, розумію, що редакція не редагує листи читачів, але ж навіщо робити помилки, яких не було? Мабуть, дедлайн наближався, поставити було нічого, от і втулили мене, за дві хвилини неуважно набравши текст моїх аж ніяк не каракулів... Я аж образився. Єдиний можливий плюс у цій ситуації - можливо, я дійсно знайду цікавих людей завдяки тій публікації - українських фанів Pink Floyd, маю на увазі. А, ну і ще мені по пошті має прийти якийсь там приз....

завантажити читабельну версію 1226 на 848 пікселів

... що якби у мене свого часу, років так десь в 12, був комп, цифровий фотоапарат та встановлений хоча б на localhost'і WordPress, жити було б набагато цікавіше і все б моє більш-менш свідоме життя лишилося б зафіксованим, а я був би набагато кращим контент-менеджером (веб-майстором назвати себе пальці до клавіатури не підіймаються ), ніж зараз...

Нічого не писав більше місяця. Думав про те, для чого люди заводять блоги. Так, саме блоги, а не щоденники. Адже є в цьому якась різниця? Відповідно, необхідно щось придумати з контент-наповненням, адже пости в стилі "погода фігова, настрій теж, був там-то й там-то... ось, знайшов прикольну картинку в неті..." в такому випадку вже не підходять. Потрібно знайти свій стиль і щось таке, що було б цікаво читати людям. Поки що так нічого і не придумав. Тож, спраглі до моєї писанини мають поки що задовільнятися лірушним акаунтом...

Я - звичайна людина, що крутиться, наче білка, у колесі життя. Інколи я хочу щоб колесо крутилося швидше, інколи мені хочеться спокою; інколи я відчуваю себе щасливим, інколи мені здається, що життя - то паскудна штука; інколи я задоволений собою, а інколи почуваюся повним дегенератом, недостойним існувати в світі, де, здається, усі знають відповідь на питання, як правильно жити. Крім мене. А я все роблю неправильно... ; інколи мені хочеться бути абсолютно відвертим і висловлювати все те, що думаю, саме тими словами, які спадають на думку, а інколи мені соромно за все написане/сказане/пережите і я намагаюся заховати подібні реалії від тих, хто може лише посміятися з того всього... ; інколи я змінюю свою точку зору на певні речі; інколи... інколи мені просто важко бути самим собою...

Я не ідеальний, як і світ, в якому я живу...

На сайті infostore.org щодня з'являється купа нової музики. Все хочеться зкачати, послухати і хоча б запам'ятати назву тої групи, що ти послухав. Де там! Хіба встигнеш за ними! Ці групи з'являються сотнями щодня і у всій музиці хотілося б орієнтуватися... Раніше я улюбленну музику заслухував до "дірок", знав назву кожної пісні і історію групи... Зараз завантажую собі нову музику наугад - по зображенню обложки, яка сподобалась. Дожився...

В букмарках лежать кілька тисяч сайтів, які я одного разу відвідав, та почитати не втиг - іншим разом, подумав я. Ага, якраз! Кількість цікавих сайтів в закладках щодня збільшується на кілька десятків, а розібратися - ніяк.

- А ти читав цю нову книгу? Це ж сучасний бестсселер!
- Як, ти не бачив "XXXXXX XXXXX"?
- Що, завтра семінар? Яка бібліотека?
- Ну я ж сподіваюсь ти прочитав той прес-реліз, перед тим, як розміщувати його на сайті?
- Бачив, що там на форумі твориться?
- Офігєть, ти такий сейшн пропустив!
- ...
- ...

Задовбало!