life

Доки всі готуються до НР і бігають у пошуках всякого непотребу для своїх рідних і близьких, я ходжу по всіляким кабінетах і заважаю людям підливати кон’як до кави…

Офіційне закінчення університету не завжди означає, що ви тут-таки з ним попрощались. Аби отримати диплом, ще треба добре побігати. Найбільше проблем додає така фігня, як обхідний лист, з яким ви маєте оббігати чи не всі установи універу + воєнкомат та паспортний стіл. От скажіть мені будь-ласка, яке я маю відношення до бухгалетрії чи профкому, в який ніколи не вступав і не платив ніяких внесків? Тим паче, що в більшості випадків тебе ніяк не перевіряють, а просто розписуються… А от буває і гра в лабіринти. Приходиш до дверей тієї ж бухгалтерії, а там написано: “З обхідними листами в таку-то кімнату”, приходиш до тієї кімнати, а там висить щось типу: “Контрактники туди-то, бюджетники сюди-то”… А з профкомом теж не ліпше: спочатку треба отримати підпис там-то й там-то, а потім печатку там-то. Підпис ти отримав, а “там-то” вже зачинилися – приїзджайте завтра! Задовбали ці бюрократичні аудієнції. Про паспортний стіл і військоммат взагалі мовчу. Коли ти прийдеш, відстоєш півдня в черзі, то дізнаєшся, що треба було брати з собою якісь там довідки, 3 конверти і 30 гривень, яких в тебе під кінець дня уже немає з собою… І взагалі… Я тут надумав вступати до аспірантури, по 8 число ніхто не працює, а подати документи треба до 14… Для вступу треба подати оригінал диплому, який я не отримаю, доки не зберу всіх підписів в обхідному… І потім навіть якщо я виверну себе назовні і все встигну, то мені після відписки доведеться їхати додому прописуватися і реєструватися у військомматі, а якщо мені пощастить і я вступлю до аспірантури, то одразу ж треба вдома відписуватися-зніматися з обліків і знову вітатися з тітоньками в паспортному та дядечками-військовими. Добре було б, але все це вже просто у печінках сидить. Нє, ну ви хочете сказати, що у нас нормальна деражава з такою системою паперових взаємовідносин?

P.S. А ще виявилося, що прописка у мене ще літом закінчилася, тобто я вже пів року – бомж, і мене певно восени мали забрати в армію (бо у воєнкоматі ніхто не знає, що я після бакавратури пішов був до магістратури) ! Отак-то! То шо, косити – реально? Принаймні, шось я не помітив, шоб мене хтось розшукував… 🙂

Read more

stud.jpgНарешті! Я захистив диплом! На 5! Причому єдиного мене дуже хвалили і рекомендували продовжити навчання в аспірантурі! – фактично, запросили туди з натяком на протекцію… А все тому, що я не читав свою доповідь з листка, а розказав усе своїми словами, чим показав те, що дійсно орієнтуюся в написанівй роботі (а писав я її фактично за чотири дні до захисту) Але в мене в заліковці є пару трійок – не знаю, що з того вийде…

І взагалі, я зара п’яний… До побачення, Міха йде спатки. Заслужив 🙂

Read more

От наприклад я сьогодні в одному з закладів швидкого харчування забув свій рюкзак з усіма документами (водійські права, паспорт, заліковка, документи на авто і довіренність – свою і ще однієї людини), гроші, що лежали в паспорті (понад 1000 гривень) і ще купу всілякого добра, яке зазвичай ношу з собою в рюкзаку…

Згадав, коли вже припаркував машину біля офісу і почав виходити. Хотів забрати рюкзак, а його нема! Так швидко я ще по місту не їздив, та ще й без документів! 🙂 І що ви собі думаєте? Є Бог на світі, якому я молився всю дорогу! 🙂 Рюкзак мирненько собі висів там, де я його й залишив – на спинці стільця, при цьому пройшло як мінімум 40 хвилин часу і точно хтось уже встиг пообідати за тим столиком після мене! Коротше, пощастило мені неймовірно! От тіки не знаю, кому дякувати…

Read more

Йду сьогодні собі тихою вуличкою Деміївською, нікого не чіпаю, лише в голові сам собі матюкаю Кийоф разом з його клятими пробками (А ви думали чого я йду? Московська стоїть – йду від самої Либідської!) та безкінечними зеленими парканами (А ви думали чого мене аж на Деміївську занесло? – бо паркан будівництва нової станції метро плавно переходить в паркан будівництва нового будинку Голосіївської РДА, а той – в паркан будівництва невідомо чого… – про пішоходів ніхто не подумав – не йти ж по дорозі, де авто їздять!) і тут дівчина, що йшла мені назустріч, на відстані метрів десяти від мене починає раптом з шаленими воплями типу “А-а-а-а-аааааааа!!!!!!!” бігти прямо на мене, видаючи при цьому неймовірні звуки своїм взуттям. Ледь ухилився! Коли я оговтався і додумався повернути голову назад її вже не було в моєму полі зору. Гм, швидко побігла!

Tags:

Read more

От закінчу навчання, і треба буде валити з цього Києва подалі. От тіки куди? Львів? Тернопіль? Хтось знає ще якісь маленькі гарненькі міста?

Добро пожаловать в Львов!
Ваш город на Украине – Львов! Это промышленный, торговый и культурный центр Галиции. Расположен в холмистой местности, на водоразделе рек Буг и Днестр. Львов занимает первое место на Украине по количеству историко-архитектурных памятников.
Пройти тест

Tags:

Read more

… Нумерація будинків в Києві абсолютно безпідставна. Адже знайти подекуди якийсь із будинків абсолютно нереально, керуючись лише законами логіки. От пропоную всім бажаючим завдання для нічного квесту: висаджуємо людей на ст. м. Осокорки і даємо завдання знайти вулицю Анни Ахматової, 12 А. Без карти – можна й в людей запитати. І дивимося, що з того вийде. А нічого. Бо, знайшовши вулицю, людина за годину блукань може знайде хіба що будинок номер 14, а потім – 12, але то івже іншої вулиці, що йде перпендикулярно. Переходимо дорогу, і що ми бачимо? Будинок номер 8. Все, приїхали. Місцеві нічого не знають. І дві години катань на велосипеді “вокруг да около” нічого не дали.
Зате побачив першу в Києві (!) велосипедну доріжку, про яку дізнався від [info]Polar_Bird – абсолютно дебільне явище – ні заїзду, ні з’їзду – типова стометрова пішохідна доріжка, от тіки зі знаками, які свідчать про те, що саме ось це вона і є. От тіки незрозуміло хто має по ній їхати і куди?
Врешті, я так нічого і не знайшов…

Read more

Прокидатися о десятій ранку – погана прикмета. Потім цілий день відчуваєш себе дегенератом, не здатним властувати своє життя. Якщо це трапляється систематично, то тут або варто звернутися до лікаря, або щось міняти у власному житті. Принаймні, налаштовувати себе на зміни. І продумувати все, готуючи План Барбаросса. Бо, якщо я ще можу дозволити собі подібний спосіб існування в найближчі місяць-два, то після нового року я можу опинитися поза зоною досяжності всіх своїх життєвих планів і сподівань…

І хоч інколи руки опускаються: а чи дійсно мені це все потрібно: тісне місто з пробками, гарна робота з костюмом і краваткою та корпоративами, кредити у банку на кватриру з вторинного ринку і кожного дня туди-сюди з правого берега України на лівий? Мдя, Київ – не найкраще місце для життя, хоча, здається, більшість людей так не вважає. Проте, чому б і ні? Поки я матиму здоров’я, можна принаймні отримати насолоду від самого процесу боротьби за Місце під Сонцем. Може з цього щось і вийде…

Тож, тепер залишається лише справа вибору. Вибору шляху та методу його подолання. І робити щось потрібно вже зараз. Хочеш бути програмістом, але читаючи вакансії з переліками умінь кандидатів, відчуваєш себе неповноцінним? Прогресуй! Вже сів за вивчення PHP…; Мудакович обіцяє (якщо йому вдасться знову захопити владу) при підписанні контракту на 20 років одразу видавати вчителям ключі від квартири, яку через 10 років можна викупити за пів ціни – я готовий, але спершу треба закінчити магістратуру (всього 3 місяці лишилося!), – то, може слід хоч поверхнево дійсно в чомусь розібратися? Що там казав Макаренко?…; А от Юля обіцяє (якщо Янукович не повернеться і Луценко не покатить) з 2008 року не брати в армію… Гм, я й не збирався голосувати за Яника – в нього й так електорату вистачає!…

Тож, попри всі проблеми на нинішньому етапі (скажіть, а коли їх не буває, цих проблем?), зароджується всередині мене якесь радісне відчуття очікування, великих змін в моєму житті. А всі зміни, як ми знаємо, попри початкове враження, завжди ідуть на краще….

Tags: , ,

Read more

Сьогодні відбувся мій четвертий виїзд на авто по місту Києву в якості водія. Я вже не радів від сотні кілометрів на спідометрі, як це було першого разу (правда, то було на трасі за межами Києва і виявилося, що сто кілометрів всередині авто – не так страшно, як зовні…), я не роз’їзджав по місту на затянутому ручнику, як це було другого разу (причому доїхав абсолютно нормально тоді

🙂 ), і майже не забував вмикати поворотники, як це було усі три попередні рази. А головне, я навіть вжикався туди-сюди в пробці на Кільцевій і об’їхав усе місто, опинившись аж у Броварах.
Ніяк не вдається знайти і купити наклейку з буквою “У” – мовляв, тримайтеся від мене подалі і не робіть мені приколів, бо я ще не здатен адекватно реагувати на ваші випади. А випадів вистачає. Бо, навіть якщо ти їздиш за правилами, в Києві це тебе ні від чого не рятує – підрізають усі, кому не ліньки. Я ж підрізаю через власне невміння: досить важко мені поки що  реально оцінити відстань до автівок позаду, дивлячись у бокове дзеркало… І перестроїтися в досить щільному потоці машин без адреналіну не виходить…  А ще я виявив цікаву фішку – такий собі момент невидимості: ось ти бачиш авто позаду, а потім раз – його нема, і через секунду воно вже пролітає повз твоє бокове вікно… Стьромно, коротше…
А ще є така тупа фішка, як смуги, що не мають права їхати прямо – тільки повертати. Це одразу за Московським мостом в лівобережній частині міста майже на кожному світлофорі. А просікти цей факт можна лише вже в зоні видимості світлофору і знаку зі стрілочкою. І от якщо ти не вмієш швидко перестроїтися і затусуватися в щільний правий ряд – чекай фафакань у спину або порушуй правила! Не знаю, як люди, що впереше в Києві на авто взагалі їздять – мабуть сімома потами заливаються…

Tags: , ,

Read more

Знову опинитися в Києві!.. І хоч відпочив я гарненько, але навіть від гарного вдпочинку колись можна втомитися, тож хочеться драйву, не сидіти на місці, щось робити, вирішувати… – хай навіть це будуть проблеми! А так, проблеми… Дивне відчутття чогось поганого постійно переслідувало мене в останні дні мого відпочинку на Донеччині – звязку зі світом майже не мав: і шо ж там на роботі?, чи не вигнали мене з універу за до цих пір не зданий звіт по літній практиці:)?, чи не хакнув хто бува мого сайту чи якогось із сайтів, що я підтримую?….спам-коментарі… і все таке…
Тож, у мене зара є чим зайнятися! Розгебсти б пошту, доробити невиконане і кинуте напризволяще по роботі, розібратися з універом (ще ж пів року і я магістом стану, як не крути! (знову ж таки, якщо все буде добре…), в ГуглРідер взагалі заглядати боюся (і що ви там понаписували в своїх блогах-журналах за увесь цей час?), привести себе в порядок врешті-решт!…
Тож, потихеньку оклигаюся, поврнувшись до суворо-драйвової київської дійсності і незабаром відгрохаю кілька постів про свій відпочинок:
– про мою першу рафтинг-експедицію на байдарках (з купою фоток)
– про те, якою ж мовою насправді розмовляють на Донеччині
– про відстійне місто Луганськ
– про МУЗЕЙ ЖЕРТВ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, в якому мені довелося побувати через кілька днів після його відкриття в тому ж таки Луганську
– … ну і може ще щось пригадаю…

Tags: , , ,

Read more