Доки всі готуються до НР і бігають у пошуках всякого непотребу для своїх рідних і близьких, я ходжу по всіляким кабінетах і заважаю людям підливати кон'як до кави...

Офіційне закінчення університету не завжди означає, що ви тут-таки з ним попрощались. Аби отримати диплом, ще треба добре побігати. Найбільше проблем додає така фігня, як обхідний лист, з яким ви маєте оббігати чи не всі установи універу + воєнкомат та паспортний стіл. От скажіть мені будь-ласка, яке я маю відношення до бухгалетрії чи профкому, в який ніколи не вступав і не платив ніяких внесків? Тим паче, що в більшості випадків тебе ніяк не перевіряють, а просто розписуються... А от буває і гра в лабіринти. Приходиш до дверей тієї ж бухгалтерії, а там написано: "З обхідними листами в таку-то кімнату", приходиш до тієї кімнати, а там висить щось типу: "Контрактники туди-то, бюджетники сюди-то"... А з профкомом теж не ліпше: спочатку треба отримати підпис там-то й там-то, а потім печатку там-то. Підпис ти отримав, а "там-то" вже зачинилися - приїзджайте завтра! Задовбали ці бюрократичні аудієнції. Про паспортний стіл і військоммат взагалі мовчу. Коли ти прийдеш, відстоєш півдня в черзі, то дізнаєшся, що треба було брати з собою якісь там довідки, 3 конверти і 30 гривень, яких в тебе під кінець дня уже немає з собою... І взагалі... Я тут надумав вступати до аспірантури, по 8 число ніхто не працює, а подати документи треба до 14... Для вступу треба подати оригінал диплому, який я не отримаю, доки не зберу всіх підписів в обхідному... І потім навіть якщо я виверну себе назовні і все встигну, то мені після відписки доведеться їхати додому прописуватися і реєструватися у військомматі, а якщо мені пощастить і я вступлю до аспірантури, то одразу ж треба вдома відписуватися-зніматися з обліків і знову вітатися з тітоньками в паспортному та дядечками-військовими. Добре було б, але все це вже просто у печінках сидить. Нє, ну ви хочете сказати, що у нас нормальна деражава з такою системою паперових взаємовідносин?

P.S. А ще виявилося, що прописка у мене ще літом закінчилася, тобто я вже пів року - бомж, і мене певно восени мали забрати в армію (бо у воєнкоматі ніхто не знає, що я після бакавратури пішов був до магістратури) ! Отак-то! То шо, косити - реально? Принаймні, шось я не помітив, шоб мене хтось розшукував...

Нарешті! Я захистив диплом! На 5! Причому єдиного мене дуже хвалили і рекомендували продовжити навчання в аспірантурі! - фактично, запросили туди з натяком на протекцію... А все тому, що я не читав свою доповідь з листка, а розказав усе своїми словами, чим показав те, що дійсно орієнтуюся в написанівй роботі (а писав я її фактично за чотири дні до захисту) Але в мене в заліковці є пару трійок - не знаю, що з того вийде...

І взагалі, я зара п'яний... До побачення, Міха йде спатки. Заслужив

От наприклад я сьогодні в одному з закладів швидкого харчування забув свій рюкзак з усіма документами (водійські права, паспорт, заліковка, документи на авто і довіренність - свою і ще однієї людини), гроші, що лежали в паспорті (понад 1000 гривень) і ще купу всілякого добра, яке зазвичай ношу з собою в рюкзаку...

Згадав, коли вже припаркував машину біля офісу і почав виходити. Хотів забрати рюкзак, а його нема! Так швидко я ще по місту не їздив, та ще й без документів! І що ви собі думаєте? Є Бог на світі, якому я молився всю дорогу! Рюкзак мирненько собі висів там, де я його й залишив - на спинці стільця, при цьому пройшло як мінімум 40 хвилин часу і точно хтось уже встиг пообідати за тим столиком після мене! Коротше, пощастило мені неймовірно! От тіки не знаю, кому дякувати...

Йду сьогодні собі тихою вуличкою Деміївською, нікого не чіпаю, лише в голові сам собі матюкаю Кийоф разом з його клятими пробками (А ви думали чого я йду? Московська стоїть - йду від самої Либідської!) та безкінечними зеленими парканами (А ви думали чого мене аж на Деміївську занесло? - бо паркан будівництва нової станції метро плавно переходить в паркан будівництва нового будинку Голосіївської РДА, а той - в паркан будівництва невідомо чого... - про пішоходів ніхто не подумав - не йти ж по дорозі, де авто їздять!) і тут дівчина, що йшла мені назустріч, на відстані метрів десяти від мене починає раптом з шаленими воплями типу "А-а-а-а-аааааааа!!!!!!!" бігти прямо на мене, видаючи при цьому неймовірні звуки своїм взуттям. Ледь ухилився! Коли я оговтався і додумався повернути голову назад її вже не було в моєму полі зору. Гм, швидко побігла!

Tags: цікаві зустрічі

От закінчу навчання, і треба буде валити з цього Києва подалі. От тіки куди? Львів? Тернопіль? Хтось знає ще якісь маленькі гарненькі міста?

Tags: місто моєї мрії

... Нумерація будинків в Києві абсолютно безпідставна. Адже знайти подекуди якийсь із будинків абсолютно нереально, керуючись лише законами логіки. От пропоную всім бажаючим завдання для нічного квесту: висаджуємо людей на ст. м. Осокорки і даємо завдання знайти вулицю Анни Ахматової, 12 А. Без карти - можна й в людей запитати. І дивимося, що з того вийде. А нічого. Бо, знайшовши вулицю, людина за годину блукань може знайде хіба що будинок номер 14, а потім - 12, але то івже іншої вулиці, що йде перпендикулярно. Переходимо дорогу, і що ми бачимо? Будинок номер 8. Все, приїхали. Місцеві нічого не знають. І дві години катань на велосипеді "вокруг да около" нічого не дали.
Зате побачив першу в Києві (!) велосипедну доріжку, про яку дізнався від Polar_Bird - абсолютно дебільне явище - ні заїзду, ні з'їзду - типова стометрова пішохідна доріжка, от тіки зі знаками, які свідчать про те, що саме ось це вона і є. От тіки незрозуміло хто має по ній їхати і куди?
Врешті, я так нічого і не знайшов...

Прокидатися о десятій ранку - погана прикмета. Потім цілий день відчуваєш себе дегенератом, не здатним властувати своє життя. Якщо це трапляється систематично, то тут або варто звернутися до лікаря, або щось міняти у власному житті. Принаймні, налаштовувати себе на зміни. І продумувати все, готуючи План Барбаросса. Бо, якщо я ще можу дозволити собі подібний спосіб існування в найближчі місяць-два, то після нового року я можу опинитися поза зоною досяжності всіх своїх життєвих планів і сподівань...

І хоч інколи руки опускаються: а чи дійсно мені це все потрібно: тісне місто з пробками, гарна робота з костюмом і краваткою та корпоративами, кредити у банку на кватриру з вторинного ринку і кожного дня туди-сюди з правого берега України на лівий? Мдя, Київ - не найкраще місце для життя, хоча, здається, більшість людей так не вважає. Проте, чому б і ні? Поки я матиму здоров'я, можна принаймні отримати насолоду від самого процесу боротьби за Місце під Сонцем. Може з цього щось і вийде...
Тож, тепер залишається лише справа вибору. Вибору шляху та методу його подолання. І робити щось потрібно вже зараз. Хочеш бути програмістом, але читаючи вакансії з переліками умінь кандидатів, відчуваєш себе неповноцінним? Прогресуй! Вже сів за вивчення PHP...; Мудакович обідцяє (якщо йому вдасться знову захопити владу) при підписанні контракту на 20 років одразу видавати вчителям ключі від квартири, яку через 10 років можна викупити за пів ціни - я готовий, але спершу треба закінчити магістратуру (всього 3 місяці лишилося!), - то, може слід хоч поверхнево дійсно в чомусь розібратися? Що там казав Макаренко?...; А от Юля обідцяє (якщо Янукович не повернеться і Луценко не покатить) з 2008 року не брати в армію... Гм, я й не збирався голосувати за Яника - в нього й так електорату вистачає!...
Тож, попри всі проблеми на нинішньому етапі (скажіть, а коли їх не буває, цих проблем?), зароджується всередині мене якесь радісне відчуття очікування, великих змін в моєму житті. А всі зміни, як ми знаємо, попри початкове враження, завжди ідуть на краще....

Tags: життя, що робити далі?, життєвий вибір

Сьогодні відбувся мій четвертий виїзд на авто по місту Києву в якості водія. Я вже не радів від сотні кілометрів на спідометрі, як це було першого разу (правда, то було на трасі за межами Києва і виявилося, що сто кілометрів всередині авто - не так страшно, як зовні...), я не роз'їзджав по місту на затянутому ручнику, як це було другого разу (причому доїхав абсолютно нормально тоді

), і майже не забував вмикати поворотники, як це було усі три попередні рази. А головне, я навіть вжикався туди-сюди в пробці на Кільцевій і об'їхав усе місто, опинившись аж у Броварах.
Ніяк не вдається знайти і купити наклейку з буквою "У" - мовляв, тримайтеся від мене подалі і не робіть мені приколів, бо я ще не здатен адекватно реагувати на ваші випади. А випадів вистачає. Бо, навіть якщо ти їздиш за правилами, в Києві це тебе ні від чого не рятує - підрізають усі, кому не ліньки. Я ж підрізаю через власне невміння: досить важко мені поки що  реально оцінити відстань до автівок позаду, дивлячись у бокове дзеркало... І перестроїтися в досить щільному потоці машин без адреналіну не виходить...  А ще я виявив цікаву фішку - такий собі момент невидимості: ось ти бачиш авто позаду, а потім раз - його нема, і через секунду воно вже пролітає повз твоє бокове вікно... Стьромно, коротше...
А ще є така тупа фішка, як смуги, що не мають права їхати прямо - тільки повертати. Це одразу за Московським мостом в лівобережній частині міста майже на кожному світлофорі. А просікти цей факт можна лише вже в зоні видимості світлофору і знаку зі стрілочкою. І от якщо ти не вмієш швидко перестроїтися і затусуватися в щільний правий ряд - чекай фафакань у спину або порушуй правила! Не знаю, як люди, що впереше в Києві на авто взагалі їздять - мабуть сімома потами заливаються...

Tags: авто, водіння, пробки

... і нічого не хочется, ні собі писати, ні вас читати...

Tags: життя, відпочинок, відпустковий синдром, повернення у старе русло