Ну от, тепер мій "старий" блог існує лише на сервері мого домашнього компутера, з нету ж я його видалив, встановивиши, настомість, "чистий" WordPress версії 2.5.1 - типу писати то ж хочецця! А "старі" записи я, сподіваюсь, поверну на місце (тобто сюди), разом з усіма коментами та новою, власноруч створеною темою дизайну (не тою, що використовується на момент написання цього посту). Але все це станеться лише після того, як я розгребу завали записів за останні два роки і перегляну кожну з них та внесу необхідні правки.

Хоча, може статися так, що мій настрій примусить мене не повертати нічого назад - таке зі мною буває часто, коли помічаю, що намагаюся писати не для себе, а для когось (Скільки блогів, починаючи з 2002 року, на які витрачав купу часу та нервів, я отак брав і видаляв!..)

Хоча, всьо буде гуд, от тіки шось цей новий WordPress в адмінці працює якось тупо і зжирає весь гіг оперативки (невже я провтикав і "недолив" якісь файли?), ну і, звісно, мої позиції в пошуківках... можна з ними попрощатися, а люди матюкатимуться, коли гугл буде видавати їм лінки на неіснуючі сторінки. Отакеот...

колись дуже давно...

Я не буду зара намагатись вдати із себе критика і вдаватись до “вумної” термінології. Все просто: книг я читаю багато, але деякі з них лишаються в пам’яті назавжди. І… впливають на твій характер, твою життєву позицію, на все твоє життя…

Можливо мій огляд буде надто сухим, але по іншому не можна - все, що я відчув, лишилося в образах і переживаннях. Я не вмію викладати їх на папір….

Дженифер Линч "Дневник Лоры Палмер” Я не дивився серіал “Твін Пікс”, але от книгу-доповнення до нього прочитав. Було це в досить юному віці і це була перша моя “доросла” книга, мама навіть намагалася заборонити мені її читання. Дізнався багато цікавого Аналізувати її вплив на мою свідомість привселюдно не буду А ще з цієї книги я дізнався про такий формат фіксації свого життя, як щоденники. Відтоді я постійно вів якісь записи, що тепер перетворилося в блог….

Гарри Гаррисон. “Рождение стальной крысы” Дякую татку за його колекцію наукової фантастики, і, особливо, за цю книгу, з якої і почалося для мене захоплення цим жанром: Роберт Шеклі, Рей Бредбері та з десяток інших авторів поселилися в моїй голові завдяки Гаррісону та його реально-фантастичним світам.

Ернест Сетон-Томпсон “Маленькі дикуни” Знаєте, діти в дистинстві часто “міняють професії” - то хочуть бути міліціонером, то космонавтом… Після прочитання цієї книги у 8-му класі я чітко визначився, що моє життя буде пов’язане з охороною природи. Можна сказати, так і є… І, думаю, в майбутньому я буду підходити до цієї справи все ближче і ближче…

Іван Багряний “Тигролови” Уроки літератури в школі - найкращий спосіб назавжди відбити у дітей бажання читати книги. Незрозумілі класики, урочистий голос учительки та награні дискусії про актуальность творів та аналіз усіляких дебільних літературних прийомів та засобів створюють невимовну відразу до “шедеврів”.Але я, на щастя, був напіввідмінником-нігілістом і намагався фільтрувати… “Тигролови” - це те, що я затримав у потоці. “Українська література є! Вона гідна бути почута донесена до світу!” - ледь не кричав я, читаючи цей твір. Якби я був режисером у кіно, то я би зняв фільм на основі цього твору у першу чергу! І це був би блокбастер!Такий собі бойовик, причому написаний по-сучасному, не зважаючи на те, що створено його було ще під час Другої світової війни. І, думаю, буде актуальним завжди. Адже в ньому відсутні якісь чіткі прив’язки до часу, а людина завжди може опинитися сама посеред зимового лісу, змушена втікати від неправди…

Джером Девід-Селінджер “Над прірвою у житі” Не у “жиТТі”, а у “житі”! Але я спочатку прочитав саме як у першому варіанті і помітив правильну назву лише після прочитання. І навіть ніяких протиріч не виникло - книга про життя. Про прірву в житті. Про світосприйняття і його формування.Ця книга опинилася в цьому огляді тому що її прочитання співпало в часі з моїми власними переживаннями - точнісінько такими, які були у головного героя Холдена Колфілда. Я зрозумів, що все, що відбувається у моїй голові - нормально…Рекомендується для прочитання усім молодим людям у віці 16-20 років, а також чоловікам, що переживають така звану кризу середнього віку. (Примітка для тих, хто читає сучліт - Бегбедер мабуть набрався такого нігілізму саме у цього автора. (До речі, Бегбедер теж класний, але про ньгого я сьогодні писати не буду ) )

Кора Ландау-Дробанцева “Академік Ландау” На перший погляд - це просто іcторія життя совдепівського фізика. Хтось любить читати чиїсь занудні історії життя? Нє-є-є-є-єєє! Але… а) історія життя дійсно надзвичайно цікава і захопливо написана; б) (головне) - я вам гарантую, що після прочитання у вас є всі шанси опинитися у психдиспансері, так як ваші погляди на життя, кохання і секс будуть докорінно підірвані!

Звичайно, можливо я не все пригадав, можливо варто було б назвати ще з добрий десяток авторів, але саме ці книги стали першими у тому чи іншому напрямку взлому мого світосприйняття…

А у вас є такі книги?

"Тут хоч якість більш-менш нормальна?" - питаю я, розгяладаючи піратську дівідішку з 10-ма фільмами. "У нас на всіх дисках якість нормальна" - відповідає продавець. Ну добре, беру. Прийшовши додому, офігіваю від майже чорно-білої "екранки" . І морду не підеш, не наб ' єш - а шо ж ти хотів за 25 гривень?

І це все після невдалої спроби потрапити на Nirvana Party , на яку ше за пів години до початку сейшну приперлося півтори сотні емо-кідів. І тут справа навіть не в тисняві, яка могла би бути - старим почуватимуся серед цих малоліток, атмосфера буде не та...

А потім була спроба замість концерту в клюбі сходити в кіно - на плакаті фільму, що мав би бути за розкладом найближчим, на весь постер красувалася наліпка "Фільм дубловано українською" . Уроди! Як мене дістали ця дебільна ситуація з кіно-перекладом! Принципово не пішов на той фільм і більше ніколи не піду до того кінотеатру! - це що, якась нестандатна ситуація, що потрібно вішати додаткові повідомлення про те, що фільм дубльовано українською? Ми, взагалі, в якій країні живемо? Я не хочу образити своїх російськомовних друзів, яких у мене багато, але хто не може дивитися фільми українською - пи....те собі в Росію і там дивіться собі на російській! Або ж робіть собі якісь земляцтва, збирайте діаспору і відкривайте собі кінотеатри з фільмами хоч на албанській! (Адже, виходя з логіки противників українського дубляжу, українці можуть спокійнісінько починати вимагати дублювання усіх фільмів українською мовою в Канаді!)

Хоча, при цьому я не проти того, щоб російські фільми не будлювалися, але я не розумію, чому американські та інші блокбастери мають бути дубльовані російською?

В даній ситації мене просто нудить!.. Від продажних псевдонаціоналістів, які влаштовують провокації і допомагають прокатчикам спекулювати на темі дубляжу, мене нудить від тупорилої і по-наглому проросійської газети "Сегодня" , яку ще зовсім нещодавно хоч якось можна було читати, але тепер, здаэться, її власнику та головному редактору башню вже зовсім зірвало. Хочете побачити, як виглядає "вільна преса" в сусідній мега-країні - почитайте "Сегодня" !

І подібне жлобство оточує мене щодня! Вкотре виділив час, щоб владнати свої справи у паспотрному столі. Мало того, що він працює три дні на тиждень по чотири години, так ті кобіти, що в ньому працюють, дозволяють собі не з ' являтися вчасно - я і ше кілька подібних стояли на холоді і чекали. Через сорок хвилин я не витримав - попри все, а власну гідність треба мати!

Та ж сама ситуація і з воєнкоматом, який працює двіччі на тиждень. Неймовірні черги до кожного кабінету, а коли ти відстояв і потрапив до завітної кімнати, тебе просто пересилають до іншої - знову стояти в черзі. Чотири поїздки до комісаріату довелося мені зробити, аби дізнатися про те, що мою справу вони загубили і тепер я маю невідомо де (в Києві моя прописка закінчилася і в лікарнях мене не можуть облуговувати) пройти купу аналізів, потім приїхати на медкомісію, і лише потім вони відновлять мою справу, після чого я зможу знятися з обліку, розрулити справи в паспортному столі, отримати диплом і поїхати прописуватися вдома. Люди добрі, я шо маю нічого більше не робити, а лише цілий місяць сидіти в Києві і займатися тим, щоб допомагти державі відправити мене в армію? Пішло воно все! Проживу якось і без паспорту!..

З позитивного на цьому тижні можу відзначити дві події. 1 - виїзд офісу нашої організації до захованого в лісах хутору Щученка, де ми обговорювали поточні робочі проблеми. Хутір хоч він і хутір, але ми жили в арендованому коттеджі, нас триччі на день, не рахуючи кофе-брейків, готували "на відкорм" , а в перервах між робочими моментами ми блукали лісом, милувалися Дніпром і каталися на конях... Коротше, не робота вийшла, а відпочинок! При цьому, ми таки дійсно вирішили багато завдань...

2 - в суботу вдалося зтусуватися з Мастерпісером та Олегом з УкрБашу - всі разом потрапили на міні-блогкемп, організований Максоном, присвячений підсумкам Блогкемпу в Латвії та наступним блогерський збіговиськам в Україні. (До речі, вирішили робити подібні міні-блогкемпи щомісяця!) Вже на місці познайомився в реалі зі своїм ЖЖ-ним френдом Kid_06 та головним редактором ХайВею Сергієм Даниленком. Цікаві чуваки! З останнім домовився про зустріч...

Ну всьо, зі звітністю пора зав ' язувати... Потрібно працювати, працювати і ще раз працювати, аби потім без будь-яких тягарів зірватися і помчати до Львова, де 15 березня буде сейшн, присвячений Пінк Флойду... Квиточки вже замовив...

Поки що з усіх соціальних мереж на зразок англомовного фейсбуку, на яких я зареєструвався, найефективнішими виявилися славнозвісні "одноклассники.ру" та vkontakte.ru: якщо на першому мене знайшла однокласниця, що виїхала до Росії ще в класі 7-му, то на останньому я реально знайшов багато знайомих облич і навіть свого татка! А також досить непогані результати дав пошук за моїм прізвищем - "родичі" знайшлися аж у Пітері... До цього ж за пошуком безпосередньо в пошуківках я за своїм прізвищем міг знайти хіба що самого себе та пару неправильних результатів, що знущалися над моїм прізвищем

25-річного Гліба Ігнатьєва минулої неділі на Андріївському узвозі вдарили по голові — чим саме, наразі не встановили.— Хтось просто так, нізащо, вбив людину, — крізь сльози говорить мати Гліба Людмила Станіславівна. Хлопець був її єдиним сином.

У суботу ввечері Гліб гуляв на Андріївському із друзями.

— Він мені подзвонив і сказав, що його вдарили чимось по голові. Я помчала на Контрактову, Гліб уже починав непритомніти, — каже мати.

Жінка не могла подумати, що рана у сина настільки серйозна, адже він розмовляв і крові було небагато. Тому не поспішала розпитати його про подробиці нападу. Тепер установити їх украй складно, повідомляє "Газета по-українськи".

Гліб помер у машині "швидкої". ...далі »

Як зберу усі фотки зі святкування НР - запощу фотозвіт. А поки що...

...моя ялинка...

...мої подаруночки - велосипедний шолом і суперова товкачка для картоплі! (отже, не приколюйтесь, коли складаєте вішліст! )