Аби записати та звести докупи цей півторахвилинний трек, навіть з купою багів, пішло майже півтора дні. …далі »

Як обзавестися гемором? Зробити сайт, на який будуть заходити люди з пошуковиків! От я восени склепав одну забавку, і графік росту відвідуваності мене радує - маю в середньому півтори сотні людей на добу (це без всякого піару та чмошних примочок) :

Воно то добре, але тепер треба

- думати про зміну хостингу

- редизайн робити (уже знайшов спонсора і замовив художнєгам картінку нового дизу)

- виправляти усі баги, допущені мною…

- раз уже така справа, то і додатковий піар не завадить…

Можливо, я не всі пункти перелічив, які необхідні для сайту з потенційною аудиторію в 1000 чоловік в день. Хто знає - підкажіть. Бо плани в мене саме такі - за рік - до 1000 відвідувачів на добу…

Хорошою справою займається сайт “Блогосфера Херсонщини“! Якби у кожному регіоні був подібний ресурс, жити було б, принаймні, цікавіше, а блоггери мали б місце для того, аби заявити про себе і потоваришувати…

На днях ідейний натхненник цього “блогу про блоги”, Леонід Єжуров, довідавшись, що я його земляк, вирішив поцікавитись, чим же я займаюсь в Києві та іншими питаннями Результат: Mixa и его «віртуальне представництво»

Також текст подано нижче. …далі »

Хто пише в блогах про мобілки, хто про кохання, дехто має невизначені блоги і пише всьо підряд, як я наприклад
А от Masterpiecer, після тимчасового занепаду і сумнівів, уже, здається, віднайшов свою парафію. Він тепер пише оповідання в стилі веб 2.0
Та ще й мене втягнув до своїх літературних експериментів - мені тепер доводиться виконувати роль фахівця в PHP. Сміло можна заявити, раз у мене там такий герой, значить жанром Мастерпісера, безумовно, є фантастика!

Люди добрі, я до цього гоніва не причетний !

Одного разу, начитавшись з друзями “Четвертої революції” Павла Солодька, ми вирішили написати фантастичний романчик (тут варто сказати, що на той час один із нас вже встиг написати і видати тиражом в 1000 екземплярів - чисто для друзів, одну книженцію під псевдо Степан Жабка), суть якого полягала б в тому, що в недалекому майбутньому влада стоврює такий собі штучнй інтелект, який виконує замість неї усю роботу: аналізує ситуацію, приймає рішення, вигідні для владних структур, формує рекомендації з поведінки чиновників в тій чи іншій ситуації, відповідає на звернення громадян (та так, що й не придерешся!) і, звісно, збирає інформацію про всіх проживаючих у країні, і, що головне, виконує цю роботу в сотні разів краще, ніж славнозвісне СБУ…
Звісно, що ні до чого доброго це не призводить, адже нечисті на руку можновладці використовують технологічні досягнення для того, аби завжди тримати Владу у своїх руках, використовуючи закони, які завжди можна подати з двох сторін, для власного збагачення і тотального контролю над всима процеса в країні…
Коротше, повний аут: Система наперед знає твою поведінку і завжди може дати відсіч. Ну тут і починається боротьба кількох друзів проти безправ’я та безпосередньо проти техногологічного монстра…
Отакий от сюжетик… Далі не розкажу, бо, по-перше, це лише основа і детально ще нічого не продумано, а, по-друге - сєкрєт фірми Так от. Недовго треба було думати, щоб зрозуміти, хто в майбутньому міг би бути розобником подібної системи тотального контролю та аналізу - звичайно, Гугл. …далі »

Нечасто я знаходжу натхнення написати щось типу статті. Так що цей випадок майже унікальний - отож зацініть, проголосуте на сторінці http://h.ua/story/57004/

---

Луганськ - місто трохи дивне. Ви не знайдете в його центрі звичних для інших областних центрів мережевих закладів харчування “столичного” штибу - піцерій та фаст-фудів, - лише “стандалоне”-кафешного типу. Коротше кажучи, поїсти нормально немає де. Бо саме з таким бажанням ми, повертаючись з мандрівки Донеччиною, прибули до цього східного міста чудового літнього ранку в День Незалежності з метою оглянути місцеві визначні місця. Врешті, їжу довелося просто банально купувати в супермаркеті, але цим проблема не вирішилася. Тривалі пошуки лавок по двориках ні до чого не призвели - снідати довелося просто на фундаменті місцевого стадіону. Ну а поїли… Коротше, з туалетами тут теж проблемно … Цього разу нас виручили “усього” за одну гривню кухарі однієї забігайлівки, вхід до якої чомусь починався саме з кухні…

Блукання розпеченим містом не принесло очікуваних результатів: мінімум об’єктів культурного паломництва і повна відсутність чогось ТАКОГО, про що б можна було розповісти потім знайомим… Та й, судячи з видів на найвищій точці місцевого “чортового” колеса - гуляти тут особливо ніде: в центрі - звичайні багатоповерхівки, все решта - одноповерхова приватна забудова плюс індустріальні зони. Хіба що можна відмітити місцевий краєзнавчий музей. А для любителів невибагливого відпочинку з сємкамі - захаращений парк біля залізничного вокзалу з тим-таки колесом огляду і розливним пивом по гривні тридцять з місцевого пивзадову. Коротше, нудно…

Але, чекай, що це? На одному з будинків помічаємо довжелезний помаранчевий банер. Читаємо і не віримо своїм очам: “Музей Жертв Оранжевой Революции“. …далі »