Кончене життя

glib.jpg25-річного Гліба Ігнатьєва минулої неділі на Андріївському узвозі вдарили по голові — чим саме, наразі не встановили.— Хтось просто так, нізащо, вбив людину, — крізь сльози говорить мати Гліба Людмила Станіславівна. Хлопець був її єдиним сином.

У суботу ввечері Гліб гуляв на Андріївському із друзями.

— Він мені подзвонив і сказав, що його вдарили чимось по голові. Я помчала на Контрактову, Гліб уже починав непритомніти, — каже мати.

Жінка не могла подумати, що рана у сина настільки серйозна, адже він розмовляв і крові було небагато. Тому не поспішала розпитати його про подробиці нападу. Тепер установити їх украй складно, повідомляє “Газета по-українськи“.

Гліб помер у машині “швидкої”. Continue reading На Андріївському узвозі вбили людину

Read more

Я раніше не переймався такими штуками, як Page Rank, усілякі ТиЦ’и та інше, можна сказати, мене навіть вернуло від усих цих SEOшних примочок. Але вкінці-кінців стало цікаво. Тепер в моєму броузері видно усі показники сайту, що переглядаєтья. І сьогодні, коли я помітив, що два моїх сайти втратили позицію Page Rank з 4 до 2 я навіть трохи засумував… Чого б це? І яким макаром це сталося?

А ще, лайтбокс, який я вже встановлюю усюди у вигляді плагіну…. На одному з сайтів він, по-переше, некоректно відображається, коли відкриває картинку у повному розмірі – зліва чогось якийсь пустий простів отримується, а, по-друге, чогось вирішив “підхвачувати” усі картинки, навіть ті, для яких не задано rel=”lightbox”… Хтось може мені щось пояснити?

Read more

Якщо вам показати на картинці Кремль і запитати, що це за місто, додавши, що в його назві шість букв, перша М, ви назвете слово? А потім ще через пів години сказати, що це столиця Росії і знову запитати, що це за місто, ви назвете слово? Зрозуміло, що ви його назвали ще на першій секунді, коли тільки побачили картинку, і не треба вам ні кількості букв, ні першої літери, ні половини години на роздуми. І тим більше не потрібно театру, коли через годину хтось таки “додзвонюється” і висловлює своє припущення, що це Берлін… Нормальну людину ця фішка аж ніяк не виведе з себе і вона не кинеться набирати номер, вказаний в куточку екрану, під яким малесенькими буквами написано, скільки коштує з’єднання а також хвилина дзвінка… Вона не вважатиме себе найрозумнішою і, тим паче, не сподіватиметься, що її тут таки випустять в прямий ефір з правильною відповіддю… (Бо таким чином можна лише “зареєструватися”,  а потім “комп’ютер визначить”, кого ж випустити в ефір… )
Але, завдяки таким телеканалам як “Україна”, “ICTV” та “Тоніс” (може ще й інших – це лише з того, що транслюється в моєму ТБ-пакеті) можна сказати, що, на жаль, у нашій країні повно дебілів – раз такі передачі живуть. І непогано живуть мабуть! (Скільки коштує хвилина ефірного часу?). Скоріше  б вони всі повиздихали, ці передачі… А разом з ними і їхні ведучі та власники цих передач разом з директорами телеканалів, що транслюють цю лажу!… Моє офіційне бє! Був би президентом – розстріляв би… 🙂

Read more

Доки всі готуються до НР і бігають у пошуках всякого непотребу для своїх рідних і близьких, я ходжу по всіляким кабінетах і заважаю людям підливати кон’як до кави…

Офіційне закінчення університету не завжди означає, що ви тут-таки з ним попрощались. Аби отримати диплом, ще треба добре побігати. Найбільше проблем додає така фігня, як обхідний лист, з яким ви маєте оббігати чи не всі установи універу + воєнкомат та паспортний стіл. От скажіть мені будь-ласка, яке я маю відношення до бухгалетрії чи профкому, в який ніколи не вступав і не платив ніяких внесків? Тим паче, що в більшості випадків тебе ніяк не перевіряють, а просто розписуються… А от буває і гра в лабіринти. Приходиш до дверей тієї ж бухгалтерії, а там написано: “З обхідними листами в таку-то кімнату”, приходиш до тієї кімнати, а там висить щось типу: “Контрактники туди-то, бюджетники сюди-то”… А з профкомом теж не ліпше: спочатку треба отримати підпис там-то й там-то, а потім печатку там-то. Підпис ти отримав, а “там-то” вже зачинилися – приїзджайте завтра! Задовбали ці бюрократичні аудієнції. Про паспортний стіл і військоммат взагалі мовчу. Коли ти прийдеш, відстоєш півдня в черзі, то дізнаєшся, що треба було брати з собою якісь там довідки, 3 конверти і 30 гривень, яких в тебе під кінець дня уже немає з собою… І взагалі… Я тут надумав вступати до аспірантури, по 8 число ніхто не працює, а подати документи треба до 14… Для вступу треба подати оригінал диплому, який я не отримаю, доки не зберу всіх підписів в обхідному… І потім навіть якщо я виверну себе назовні і все встигну, то мені після відписки доведеться їхати додому прописуватися і реєструватися у військомматі, а якщо мені пощастить і я вступлю до аспірантури, то одразу ж треба вдома відписуватися-зніматися з обліків і знову вітатися з тітоньками в паспортному та дядечками-військовими. Добре було б, але все це вже просто у печінках сидить. Нє, ну ви хочете сказати, що у нас нормальна деражава з такою системою паперових взаємовідносин?

P.S. А ще виявилося, що прописка у мене ще літом закінчилася, тобто я вже пів року – бомж, і мене певно восени мали забрати в армію (бо у воєнкоматі ніхто не знає, що я після бакавратури пішов був до магістратури) ! Отак-то! То шо, косити – реально? Принаймні, шось я не помітив, шоб мене хтось розшукував… 🙂

Read more

web2-big.jpgБула вже стаття з таким заголовком на Хабрі. Але то не в тєму. От я зара напишу!..
Безумовно, так званий Веб 2.0 – ідея велична: люди самі створюють те, що їм потрібно, самі вибирають серед купи мотлоху те, що дійсно варте уваги… І от якраз зараз я хочу поговорити про те, що ж дійсно варто лишити, а що необхідно відправити “ф топку”…
І одразу сам себе виправлю: годиться все! Питання лише в тому, як це використовувати і кому це потрібно.
Візьмемо за приклад славнозвісний Twitter. Я давно мріяв про подібний сервіс! Інколи хочеться щось таке сказати, що не тягне на повноцінний пост, Але сказати всеодно хочеться… А можливість писати з мобільного і взагалі для мене неоціненна! – що може бути краще, ніж, стоячи на вершині Говерли, писати “в прямому ефірі” про свої почуття?!

Але мені не подобається те, як деякі люди використовують Твіттер – мені здається абсурдною ідея писати пости типу “іду в туалет”, “сиджу на парі”, “поїв”, “вмився”, “лягаю спати”, “добрий ранок” та купу подібних, і все це я отримував по сто разів на день смсками, день у день, поки не відписався від усіх нафіг…

Який сенс побідних записів? Хіба можна буде пригадати і ідентифікувати якийсь період свого життя, прочитавши потім “поїв”? Яку цінність несуть ці записи для інших? Continue reading Соціальні мережі – прогрес чи деградація?

Read more

… я розіб’ю свій комп, наб’ю морду першому зустрічному, а потім довго думатиму над темою стартапів-одноденок (мене вже нудить від цього слова!) і врешті, назбиравши грошей, куплю річний акаунт на Flickr. А потім знову довго і нудно збиратиму і переноситиму туди фотки з десятків інших різноманітних сервісів, в тому числі з трьох акаунтів останнього…

Tags: , , , ,

Read more

… Нумерація будинків в Києві абсолютно безпідставна. Адже знайти подекуди якийсь із будинків абсолютно нереально, керуючись лише законами логіки. От пропоную всім бажаючим завдання для нічного квесту: висаджуємо людей на ст. м. Осокорки і даємо завдання знайти вулицю Анни Ахматової, 12 А. Без карти – можна й в людей запитати. І дивимося, що з того вийде. А нічого. Бо, знайшовши вулицю, людина за годину блукань може знайде хіба що будинок номер 14, а потім – 12, але то івже іншої вулиці, що йде перпендикулярно. Переходимо дорогу, і що ми бачимо? Будинок номер 8. Все, приїхали. Місцеві нічого не знають. І дві години катань на велосипеді “вокруг да около” нічого не дали.
Зате побачив першу в Києві (!) велосипедну доріжку, про яку дізнався від [info]Polar_Bird – абсолютно дебільне явище – ні заїзду, ні з’їзду – типова стометрова пішохідна доріжка, от тіки зі знаками, які свідчать про те, що саме ось це вона і є. От тіки незрозуміло хто має по ній їхати і куди?
Врешті, я так нічого і не знайшов…

Read more

 (150x107, 260Kb)На сайті infostore.org щодня з’являється купа нової музики. Все хочеться зкачати, послухати і хоча б запам’ятати назву тої групи, що ти послухав. Де там! Хіба встигнеш за ними! Ці групи з’являються сотнями щодня і у всій музиці хотілося б орієнтуватися… Раніше я улюбленну музику заслухував до “дірок”, знав назву кожної пісні і історію групи… Зараз завантажую собі нову музику наугад – по зображенню обложки, яка сподобалась. Дожився…

В букмарках лежать кілька тисяч сайтів, які я одного разу відвідав, та почитати не втиг – іншим разом, подумав я. Ага, якраз! Кількість цікавих сайтів в закладках щодня збільшується на кілька десятків, а розібратися – ніяк.

– А ти читав цю нову книгу? Це ж сучасний бестсселер!
– Як, ти не бачив “XXXXXX XXXXX”?
– Що, завтра семінар? Яка бібліотека?
– Ну я ж сподіваюсь ти прочитав той прес-реліз, перед тим, як розміщувати його на сайті?
– Бачив, що там на форумі твориться?
– Офігєть, ти такий сейшн пропустив!
– …
– …

Задовбало!

Read more