Так і пропали мої два квиточки у фан-зону на концерт сера Пола - я так і не відважився стовбичити під дощем і визирати на сцену через парасолі.  Та що там - вийти з дому було страшно - води ледь не по коліна. От якби заздалегідь знав і запасся дощовиком, гумовими чоботами і фляшкою якогось алкоголю - може б і було діло...  А так- довелося дивитися по ящику.

А зара я вже пишу цей пост на новій квартирі. Прощавай уродський Харківський, привіт захаращена Дарниця. Залишося саме складне - первезти завтра речі і освоїтися на новому місці...

Екологічна організація "Зелене досьє", організовуючи фестиваль "Шешори", мабуть і не здогадувалася, що окрім, власне, самого фестивалю, викличе зародження цілої низки етно-фестів з екологічною складовою. Про два я з них я уже згадував нещодавно, а от буквально на днях мою організацію запросили прийняти участь в екологічній секції ще одного нового етнофесту - Трипільське коло!

Заявлено про участь таких музичних гуртів: «Руслана», «Даха-Браха», «ТіньСонця», «Атмасфера», «DримбаDаDзига», «Очеретяний кіт», «Бурдон», «Русичі», «Вертеп», «Хорта», «ТаРУТА», «Зоряний Корсар», «Сполохъ», «Трігон» Молдова, «OSIMIRA» Беларусь. «Гуляй город», «Божичі» та інші...

Окрім того на фесті буде ще багато всякого цікаво, не буду розповідати - про це можна почитати на сайті заходу. Мене ж найбільше зацікавила секція африканських барабанів - створити спільний ритм разом з натовпом незнайомого люду - це кайф. Обідцяють також майстер-класи...

Єдина проблема тепер - куди ж поїхати. Бо дата проведення цього фесту співпадає з не менш цікавим фестом Уніж, на який я теж збирався...

КП "Київський метрополітен" за останній рік зробило стільки всіляких нововведень, що і підрахувати тяжко: тут вам і дитячі голоси, що оголошують станції, і таблички типу "Вихід там-то" замість "Виходу немає", і зображення неба на стелях вагонів, окремий поїзд з картинами київських художників замість реклами. Віднедавна навіть повісили над входами на кожну станцію такі штуки, які кожні кілька секунд видають ріжучі вухо звуки - то типу для сліпих, щоб могли орієнтуватися де вхід (От мені цікаво, ну знайшов сліпий вхід, а далі як? Як пройти до ескалатора, стати на нього, вчасно зійти, знайти потяг в потрібному напрямку і зайти до нього а потім проробити це все в зворотньому порядку?). Також нещодавно відкрили нову станцію для партизанів та білочок- "Червоний хутір" - в самому лісі, фактично за межами Києва. Її так поспішали збудувати до виборів, аби дати змогу Чорному меру попіаритися, що, як завжди, зробили все похабно - вже зара станція має проблеми з підтопленням грунтовими водами...

При цьому всьому, коли купа грошей йде невідомо куди, рухомий склад уже як морально, так і фізично застарів. Підтверджненням цього стала моя учорашня пригода під час вечірньої поїздки додому.

Десь близько 11-ї вечора поїзд зупинився прямо посеред Південного мосту. Після 10-хвилинного стояння (що для метро, яке курсує по секундам - просто катастрофа) ми побачили машиніста, який намагався майже бігом пробратися через усі вагони, розштовхуючи пасажирів, в інший кінець поїзда а потім так само швидко повернутися назад. Ще через хвилини три, коли машиніст, вочевидь, повернувся, поїзд рушив і тут ми відчули запах... - ми горимо!

Коли ми доїхали до станції "Славутич", усіх попросили вийти. Люди ще сподівалися, що можна буде поїхати наступним поїздом, але станція почала задимлюватися і невдовзі можна було спостерігати купки людей, що пішки йшли вздовж траси в бік ст. метро "Осокорки" чи намагалися упіймати авто.

Намагався сьогодні знайти новину про цей інциндент в пресі - абсолютний нуль...

Фото: http://web-andyay.livejournal.com/

Питання, яке просто не дає спати мені вночі: чому у більшості закладів громадського харчування, де встановлено підвісні тєліки, показують кліпи з якихось музичних телеканалів, але без звуку, а музичний супровід тим часом додається, як правило, зовсім інший - якесь радейко чи просто диск, що транслюється через колонки, розвішані так само по всьому закладу. Питання: нашо так робити? Не простіше використовувати шось одне?

Травень вразив величезною кількістю фестів. З півтора десятки безкоштовних заходів було лише в Києві. Я попередньо склав списочок з назвами та датами і... не пішов на жоден з них, окрім Гоголь-фесту. Якась повна апатія... І на юбілейну, 10-ту "Чайку", яка нарешті повернулася в місце свого народження, теж не заявлюся... - просто чогось в Києві мене вже ні до чого не тягне. Натомість, моя увага постійно прикута до України. Всієї. Там все набагато живіше і чесніше, чи що...

Зате, визначився з планами на липень. Отже, сподіваюсь, мене можна буде помітити на Славське Рок-Фест, де буде, судячи з анонсів, нічим не гірше, ніж на славнозвісних Шешорах: музична програма максимально підлаштована під мої смаки, будуть цікаві вилазки на природу, різні етнічні заходи, фотоконкурси... Крім того, організація, в якій працюю, числиться співорганізатором екологічної частини фесту.

Ще одна цікава штука, на якій я збираюся бути присутнім - новий фестиваль Уніж. Тут взагалі, майже на сто відсотків колекція моїх улюбленних українських гуртів. Плюс та ж сама етнічно-культурна програма. Ну і, паралельно я сподіваюсь бути присутнім на одному цікавому екологічному семінарі, який буде проходити в тому ж місці в той же час. Отакеот... Пакуйте рюкзаки! Не втратьте це літо!

Завтра вирушаю знайомитися ще з однією областю України, в якій я ще ніколи не був - Закарпатською. Тому тиждень буду відсутній в Кийові. Ноут з собою беру, але чи буде там доступ до нету - невідомо.
Жити буду в Ужанському національному парку. Думаю, наваяю пару постів, навіть якшо без нету, а потім по приїзду викладу разом з враженнями про саму мандрівку. Поки шо фсьо...

Наче й зарплата у мене непогана, і, всеодно, якби не всякі халтурки девелоперські, мучився я б набагато більше. Тож, вирішив прикинути, скільки ж мені треба грошей для нормально функціонування. Підрахунок робився не лише з погляду на власну персону, а й з позиції середньостатистичного чувака мого віку.

Не для розкішного життя і не для тупого існування, а так, що почувати себе людиною. Одразу скажу, шо всі підрахунки досить приблизні і не для всіх підійдуть. Але, думаю, вони цілком справедливі і кожен, методом підміни статей витрат на власні, зможе підрахувати і собі суму, необхідну для місяця існування в стольному граді.

Одразу додам, що в даному аналізі не враховують витрати на бухло, сігарєти, тьолак, сємєчкі, свадьби, інвестиції, власний бізнес, стратегічне планування і теде. Просто живемо і ніщо нас не колише! (А по іншому поки що і не можна - я б і радий стати меценатом, так... ладно...)

Ще примітка. Якщо наш чувак не із "панаэхавших тут", а по-арійському чистий і справжній корінний киянин, то йому нафіг не треба цей пост - жити є де, мама погодує, мама шкаперточки чисті дасть Ну на крайняк можна підти на роботу листівки передвиборчі роздавати - на півасік буде!

Отже ...далі »

Так сталося, що я, живучи на самій півночі Херсонської області, майже нічого там не бачив. Я можу більше розказати про дніпропетровський Кривий Ріг, аніж про Херсон. Треба було терміново виправляти ситуацію. І коли ж це робити, як не на травневі свята?!
Тож, з 1 по 4 травня я встиг разом з натовпом малознайомого мені народу:

• двіччі побувати в Асканії-Новій і подивитися зоопарк, ботанічний сад та покатататися по заповідному степу на авто, фотографуючи диких тварин. (До цього в Асканії був лише раз і то дуже давно)
• зплавати на Бирючий острів в Азовському морі (Азово-Сивашський нацпарк) і там теж прийняти участь у фотосафарі
• дослідити Генічеськ та Арбатську Стрілку
• покупатися у водах радонового гейзера з температурою води 70 градусів, після чого вперше в цьому році скупатися в морі
• дізнатися, як раніше отримували сіль, побувавши на нефунціонуючій фабриці по її виробництву, пофотографувати руїни самої фабрики, полазивши всередині
• побачити на власні очі Сиваш
• побродити Олешківськими пісками - найбільшою пустелею в Європі, яка донедавна використовувалася як полігон для тренувальних авіаударів (насправді там ходити не можна, бо можна ненароком підірватися), пофоткати покинуту військову базу поряд
• побродити Херсоном і зустрітися зі старим другом
• познайомитися з ЖЖ-юзерами, які також поїхали у цю мандрівку завдяки співтовариству "Добре, що ми поїхали!"

...далі »

Виявляється, учора ніхто не забивав на роботу, в нас і справді був вихідний, а працювати тре - сьогодні і завтра. Коротше, прокинувшись о першій дня я зрозумів, що їду на Херсонщину не сьогодні, а завтра, і, до того ж, я вже чотири години як мав бути на роботі... Отак, випав з життя із цими святами.

Також невеличкий апдейт стосовно нашої суботнішньої акції. Нас таки показували по 5-му та ше по якомусь російському каналу (це з того що відомо), а кількість лінків на новини з нами в неті перевали за три десятки. Кому цікаво, ось самий "жирний" з великою кількістю фоток -
http://www.intermedia.org.ua/ua/articles/25180

До речі, забув подякувати тому кремезному таксисту, який стояв під час акції на Хрещатику біля нас і крутив крізь відчинені двері на всю потужність, доки колупався в свої "Ауді", мій улюбленний Pink Floyd. Це було шось! Мої стереотипи стосовно таксистів починають ламатися

Пока фсьо, пізніше шось пригадаю - напишу...

Я не буду зара намагатись вдати із себе критика і вдаватись до “вумної” термінології. Все просто: книг я читаю багато, але деякі з них лишаються в пам’яті назавжди. І… впливають на твій характер, твою життєву позицію, на все твоє життя…

Можливо мій огляд буде надто сухим, але по іншому не можна - все, що я відчув, лишилося в образах і переживаннях. Я не вмію викладати їх на папір….

Дженифер Линч "Дневник Лоры Палмер” Я не дивився серіал “Твін Пікс”, але от книгу-доповнення до нього прочитав. Було це в досить юному віці і це була перша моя “доросла” книга, мама навіть намагалася заборонити мені її читання. Дізнався багато цікавого Аналізувати її вплив на мою свідомість привселюдно не буду А ще з цієї книги я дізнався про такий формат фіксації свого життя, як щоденники. Відтоді я постійно вів якісь записи, що тепер перетворилося в блог….

Гарри Гаррисон. “Рождение стальной крысы” Дякую татку за його колекцію наукової фантастики, і, особливо, за цю книгу, з якої і почалося для мене захоплення цим жанром: Роберт Шеклі, Рей Бредбері та з десяток інших авторів поселилися в моїй голові завдяки Гаррісону та його реально-фантастичним світам.

Ернест Сетон-Томпсон “Маленькі дикуни” Знаєте, діти в дистинстві часто “міняють професії” - то хочуть бути міліціонером, то космонавтом… Після прочитання цієї книги у 8-му класі я чітко визначився, що моє життя буде пов’язане з охороною природи. Можна сказати, так і є… І, думаю, в майбутньому я буду підходити до цієї справи все ближче і ближче…

Іван Багряний “Тигролови” Уроки літератури в школі - найкращий спосіб назавжди відбити у дітей бажання читати книги. Незрозумілі класики, урочистий голос учительки та награні дискусії про актуальность творів та аналіз усіляких дебільних літературних прийомів та засобів створюють невимовну відразу до “шедеврів”.Але я, на щастя, був напіввідмінником-нігілістом і намагався фільтрувати… “Тигролови” - це те, що я затримав у потоці. “Українська література є! Вона гідна бути почута донесена до світу!” - ледь не кричав я, читаючи цей твір. Якби я був режисером у кіно, то я би зняв фільм на основі цього твору у першу чергу! І це був би блокбастер!Такий собі бойовик, причому написаний по-сучасному, не зважаючи на те, що створено його було ще під час Другої світової війни. І, думаю, буде актуальним завжди. Адже в ньому відсутні якісь чіткі прив’язки до часу, а людина завжди може опинитися сама посеред зимового лісу, змушена втікати від неправди…

Джером Девід-Селінджер “Над прірвою у житі” Не у “жиТТі”, а у “житі”! Але я спочатку прочитав саме як у першому варіанті і помітив правильну назву лише після прочитання. І навіть ніяких протиріч не виникло - книга про життя. Про прірву в житті. Про світосприйняття і його формування.Ця книга опинилася в цьому огляді тому що її прочитання співпало в часі з моїми власними переживаннями - точнісінько такими, які були у головного героя Холдена Колфілда. Я зрозумів, що все, що відбувається у моїй голові - нормально…Рекомендується для прочитання усім молодим людям у віці 16-20 років, а також чоловікам, що переживають така звану кризу середнього віку. (Примітка для тих, хто читає сучліт - Бегбедер мабуть набрався такого нігілізму саме у цього автора. (До речі, Бегбедер теж класний, але про ньгого я сьогодні писати не буду ) )

Кора Ландау-Дробанцева “Академік Ландау” На перший погляд - це просто іcторія життя совдепівського фізика. Хтось любить читати чиїсь занудні історії життя? Нє-є-є-є-єєє! Але… а) історія життя дійсно надзвичайно цікава і захопливо написана; б) (головне) - я вам гарантую, що після прочитання у вас є всі шанси опинитися у психдиспансері, так як ваші погляди на життя, кохання і секс будуть докорінно підірвані!

Звичайно, можливо я не все пригадав, можливо варто було б назвати ще з добрий десяток авторів, але саме ці книги стали першими у тому чи іншому напрямку взлому мого світосприйняття…

А у вас є такі книги?