Drive & LifeColors

А ще я подивися одну з серій чудового наукового фільму “Дивовижна планета” – там саме йшлося про формування планети та всілякі виверження вулканів, рух титанічних плит… Виявляється, Yellowstone National Park – бомба, яка може будь-якої миті вибухнути, знищивши життя чи не на всій планеті… А ще я дізнався, що постійно відбувається рух отих самих титанічних плит – одна поглинає іншу, остання починає рухатися до розпеченої серцевини планети і те, що ховсім нещодавно було частиною материка з природою і слідами людської життєдіяльності перетворюється на лаву а потім просто на каміння… I Природі пофіг, що вона знищує те, що ми розуміємо під поняттям “краса” – Природа завжди жива, незалежно від того, в якому стані вона знаходиться і чи живуть на планеті люди… Природа і є Бог… – роблю висновок я і перестаю боятися вибуху Сонця через 300 мільярдів років (через яке сильно переживав – а ну ж бо! – воно знищить все життя в нашому розумінні і виявиться, що Людство даремно розвивалося, намагалося зрозуміти СУТНIСТЬ та оберегти цю природу від самих себе для, знову ж таки, самих себе (бр-р-рр-р, який каламбур!)) – все станеться набагато раніше…

Tags: , , , , , ,

Read more

Кожна секунда нашого життя змінює хід життя усього світу. Затримався десь на п’ять хвилин – відповідно, ти вже не зробиш крок вліво, згадаєш шось зовсім інше, підуть інші думки і, як наслідок – інші рішення і вчинки. Головне, що цей процес постійний, незворотній і взаємопов’язаний з усим на цій планеті та, й, мабуть, у Всесвіті…
Я дійшов до цього давно, проте, після сьогоднішнього перегляду “Эффекта бабочки” (Як це буде українською? – Ефект метелика? 🙂 ) я впав в глибокий транс. До цих пір відходжу…

Tags: , , ,

Read more

27.07 велотуса, прописана на форумі Велокиєва, збереться в лісі поблизу містечка Боярка, щоб разом потусуватися, поганяти на роверах, взяти участь в конкурсах, пострибати на батуті і взагалі класно провести час. Дійство триватиме, якщо не помиляюся, цілих три дні. Тож, кому цікаво, шукайте необхідну інфу!

Read more

Чомусь коли люди приїзджають у чужу для них місцевість, що не надто може пишатися своїми краєвидами ( ба, навіть може навести тугу своїми похмурими картинами тотального безладу та запустіння ) їм важко зрозуміти, як можна оце все любити і навіть відчувати до всього цього ностальгію…

Спочатку я думав, що вся справа у сприйнятті: людина, яка прожила в певному місці тривалий проміжок часу зовсім по-іншому сприймає місцевість, ніж, скажімо, приїзджі – тут відіграють роль асоціації, що закріпилися за певними ландшафтними об’єктами і навіть уявлення про орієнтацію у просторів місцевого жителя будуть зовсім іншими.

Але лише кілька днів тому я зрозумів: чужинці не вловлюють запахів. Тобто фізично вони відчувають, що тут, скажімо, чисте повітря, а там пахне польовими квітами. Але корінні жителі відчувають зовсім інший запах, якого не відчути більше ні в якому іншому місці світу – власне, це запах дитинства. І на кожному кроці він по-своєму неповторний, але загалом впізнаваний і незмінний протягом багатьох років, незалежно від тривалості вашої відсутності на рідних просторах.

І ніщо не зможе замінити це відчуття: п’янкі спогади вриваються до свідомості, замішані на легкому дежав’ю, спричинені ароматом фруктових дерев, численних перекотиполе і безсмертників на закинутому стадіоні, разом із запахом іржі від безнадійного, проте, все ж працюючого спортивного інвентаря у місцевому спортзалі, що до цих пір ще фунціонує завдяки старанням кількох ентузіастів; цвілі від напівзакинутого, проте сучасного модерного будинку культури; вологої цегли у недобудованому торговому центрі; запахом безнадії у структурі місцевого самоврядування та на пошті; мазуту та вологого картону поблизу колишнього колгоспного автопарку і вечірній запах… запах літа… чисте повітря з легким відтінком диму десь у верхніх шарах і відтінком невпевненості неподалік важливого автошляху державного значення. А ще… ці різкі перепади температури повітря, коли спускаєшся вишневими тихими вуличками до річки. І власне, запах води, запах свіжості. На душі стає спокійно і непевно водночас… Непевно від того, що ти бачиш, як це все стає трохи іншим, не таким, як колись і, головне, це вже все не твоє. Це тепер належить іншим людям, які за час твоєї тривалої відсутності підросли і ти нікого з них тепер не знаєш. А ти зрадив своїм рідним запахам. Тепер ти тут лише в гостях. У тебе всього кілька днів…

Насолоджуйся, скоро ти знову забудеш про них аж до слідуючого приїзду. Та й, хто зна, чи лишаться вони тут на слідуюче літо… чи впізнаєш ти їх ?

Read more