Drive & LifeColors

До цих не можу повірити, що це все не підробка. Щойно повернувся з кінотеатру, де дивився “Варшавське повстання” – фільм, начебто змонтований на основі документальних зйомок, зроблених в 44-му році двома братами безпосередньо на місці події.

Якщо все так, то це вражаюєче! Традиційна пропагандистська кінохроніка радянського Союзу з кадрами бомбардувань і загальними планами, до якої ми звикли, і поруч не стояла, як кажуть.

Зйомки дуже “неофційні” і схожі на ті, що їх роблять звичайні собі люди і зараз, на айфони. Картинки побуту, невеличкі напівжартіливі інтерв’ю в стилі “Що ви можете сказати про цей момент?”, навіть невеличкі постановки для кращої картинки: “Подивись на годинник, а потім дістань пістолет. Так, а тепер зроби погляд…”.

Надзвичайно цінний матеріал, на якому збереглися справжні вулиці, справжні люди, їх жарти, розмови, знічення, а в кого і роздратування від камери – як це зазвичай буває… Continue reading Камерамени

Read more

Рибалка і Коти

Я дуже довго дивувався спочатку, що ніде нема листівок з котами. Думав, може мене глючить і це мені лише здається, що коти у Стамбулі скрізь? Але потім я таки знайшов у хостелі малюночки з котами на фоні мечетей і зрозумів, що я був правий: коти тут – неначе священі тварини. Їх ніхто не сміє образити, їх підгодовують і, таке враження, що кожна крамничка і вуличний торгаш опікується своїм котом.

Стамбул

Може їм так добре, бо тут багато риби? Continue reading Місто котів

Read more

Недовге стояння біля заправки і я стоплю свою першу турецьку фуру. Ледь від’їхали, як водій зупиняється купити картоплю. Каже, каппадокійська картопля – найкраща! Дійсно, картопля сантиметрів двадцять в діаметрі. Буду знати: чай – Різе, картопля – Каппадокія.

Автостоп Туреччиною

Потім ще одна легковушка з промислового передмістя і от я в центрі Кон’ї. Continue reading Турки – не турки! Частина 2

Read more

Туреччина автостопом вздовж і впоперек

Маршрут

Перш ніж їхати до Туреччини, вам необхідно вивчити хоча б кілька слів місцевою мовою, бо англійською мало хто говорить. Тут я зрозумів, як пточувають себе іноземці, опинившись в Україні. Я навіть злитися було починав: як можна такими бути? Але потім згадував, звідки я 🙂 Continue reading Турки – не турки! Частина 1

Read more

З такою назвою фесту хочеться одразу придумати заголовок на кшталт “Республіка Драйву” чи “Республіка Щастя”, але ж нє, то пафосно. Та й взагалі, останнє вже заюзано Казантипом. Тому буде отако. Все, що я встиг наловити в плані вражень.

Continue reading Республіка – 2012. Як це було

Read more

З чим з чим, а з автостопом (тьху-тьху-тьху) цього року щастить – це поки що одна з небагатьох цілей, поставлених на 2012, яка успішно впроваджується 🙂 В принципі, я мабуть поїхав би на фестиваль “Захід” стопом і так, але відсутність квитків на Львів за тиждень до події лише посприяла моїй впевненості у правильному виборі способу добирання.

П’ятниця, 17 серпня, 9.30. Я на тразі поблизу автостанції “Дачна”. Continue reading Автостопом на Захід

Read more

Не знаю, що на мене найшло, але це певно один з тих рідкісних моментів, які тривають геть недовго (день, місяць, пів року?) і я можу навіть обдумати все і підготуватися як слід. Мені випав шанс. Шанс спробувати пожити життям того, іншого Міхи, із паралельного простору.

Коли розумієш, що в тебе нема нікого, з ким би хотілося чи моглося просто поговорити, кого б ти міг назвати другом; коли на роботі вже повністю перегорів; коли старі захоплення і зацікавлення вичерпали себе… – ти розумієш: ось вона, свобода! Тут і зараз нема абсолютно нічого важливого і суттєвого для тебе. Такого, що тримало б. Абсолютно все одно, що буде завтра: я готовий починати все з початку. Але ця свобода не дає радості, поки ти відчуваєш, як вона витає над тобою, а ти намагаєшся вдавати, що все по-старому.

І оце думаю, а що якщо дійсно…? Continue reading Нове життя

Read more

Часто згадую про це в твітері, розказую іншим і постійно дивуюся, коли знаходжу чергове підтвердження своєї теорії. І ось, черговий випадок, і мене “осєніло” написати про це тут.

Отже, всі ми чули про теорію “шести рукостискань” (чи скількох там?), але все це, на мою думку, працює трішки не так. З моєї точки зору, ви і через 100 рукостискань не вийдете на гопніка, який живе в сусідньому під’їзді, але запросто, за парочку, вийдете на людей з Пітера, Москви, Варшави чи Мельбурна. Continue reading Міхина теорія соціальних кіл

Read more