Чорним по білому

Наш народ надзвичайно креативний в плані виживання у скрутні часи та економії коштів. На фоні нещодавнього “шокового” подорожчання цін на метро мені в голову полізли усякі варіанти того, як іноді можна користуватися метрополітеном безкоштовно 🙂

Черга в касах метрополітену в день подорожчання проїзду

Continue reading Метро на шару

Read more

Я не буду розводити тут тиради про те, яким він був класним письменником і теде. Я любив його не тільки за його романи, від нього просто йшов дух добра. Я скажу так: він просто був класним дядьком!

Вперше і востаннє я його бачив взимку цього року на Руcанівській набережній. Він сидів з якимось хлопчиною на корчі і про щось розмовляв. Попросив сфотографувати їх разом. Пізніше ту фотку він опублікував у своєму блозі.

Пізніше я дізнався, що той хлопчина був вихованцем однієї з колоній для неповнолітніх. Покальчук взяв таку під власну опіку і постійно їздив туди, привозив хлопців у Київ, аби ті побачили інші сторони життя, підтримував морально, допомагав стати на ноги після звільнення…

Тепер у багатьох людей не стало гарного друга і приклада для наслідування… Земля пухом!..

Read more

Я не буду зара намагатись вдати із себе критика і вдаватись до “вумної” термінології. Все просто: книг я читаю багато, але деякі з них лишаються в пам’яті назавжди. І… впливають на твій характер, твою життєву позицію, на все твоє життя…

Можливо мій огляд буде надто сухим, але по іншому не можна – все, що я відчув, лишилося в образах і переживаннях. Я не вмію викладати їх на папір….

Дженифер Линч “Дневник Лоры Палмер”
Я не дивився серіал “Твін Пікс”, але от книгу-доповнення до нього прочитав. Було це в досить юному віці і це була перша моя “доросла” книга, мама навіть намагалася заборонити мені її читання. Дізнався багато цікавого :) Аналізувати її вплив на мою свідомість привселюдно не буду :)А ще з цієї книги я дізнався про такий формат фіксації свого життя, як щоденники. Відтоді я постійно вів якісь записи, що тепер перетворилося в блог….
 
Гарри Гаррисон. “Рождение стальной крысы”
Дякую татку за його колекцію наукової фантастики, і, особливо, за цю книгу, з якої і почалося для мене захоплення цим жанром: Роберт Шеклі, Рей Бредбері та з десяток інших авторів поселилися в моїй голові завдяки Гаррісону та його реально-фантастичним світам.
 
Ернест Сетон-Томпсон “Маленькі дикуни”
Знаєте, діти в дистинстві часто “міняють професії” – то хочуть бути міліціонером, то космонавтом… Після прочитання цієї книги у 8-му класі я чітко визначився, що моє життя буде пов’язане з охороною природи. Можна сказати, так і є… І, думаю, в майбутньому я буду підходити до цієї справи все ближче і ближче…
 
Іван Багряний “Тигролови”
Уроки літератури в школі – найкращий спосіб назавжди відбити у дітей бажання читати книги. Незрозумілі класики, урочистий голос учительки та награні дискусії про актуальность творів та аналіз усіляких дебільних літературних прийомів та засобів створюють невимовну відразу до “шедеврів”.Але я, на щастя, був напіввідмінником-нігілістом і намагався фільтрувати… “Тигролови” – це те, що я затримав у потоці. “Українська література є! Вона гідна бути почута донесена до світу!” – ледь не кричав я, читаючи цей твір. Якби я був режисером у кіно, то я би зняв фільм на основі цього твору у першу чергу! І це був би блокбастер!Такий собі бойовик, причому написаний по-сучасному, не зважаючи на те, що створено його було ще під час Другої світової війни. І, думаю, буде актуальним завжди. Адже в ньому відсутні якісь чіткі прив’язки до часу, а людина завжди може опинитися сама посеред зимового лісу, змушена втікати від неправди…
 
Джером Девід-Селінджер “Над прірвою у житі”
Не у “жиТТі”, а у “житі”! Але я спочатку прочитав саме як у першому варіанті і помітив правильну назву лише після прочитання. І навіть ніяких протиріч не виникло – книга про життя. Про прірву в житті. Про світосприйняття і його формування.Ця книга опинилася в цьому огляді тому що її прочитання співпало в часі з моїми власними переживаннями – точнісінько такими, які були у головного героя Холдена Колфілда. Я зрозумів, що все, що відбувається у моїй голові – нормально…Рекомендується для прочитання усім молодим людям у віці 16-20 років, а також чоловікам, що переживають така звану кризу середнього віку. (Примітка для тих, хто читає сучліт – Бегбедер мабуть набрався такого нігілізму саме у цього автора. (До речі, Бегбедер теж класний, але про ньгого я сьогодні писати не буду :) ) )
 
Кора Ландау-Дробанцева “Академік Ландау”
На перший погляд – це просто іcторія життя совдепівського фізика. Хтось любить читати чиїсь занудні історії життя? Нє-є-є-є-єєє! Але… а) історія життя дійсно надзвичайно цікава і захопливо написана; б) (головне) – я вам гарантую, що після прочитання у вас є всі шанси опинитися у психдиспансері, так як ваші погляди на життя, кохання і секс будуть докорінно підірвані!
 

Звичайно, можливо я не все пригадав, можливо варто було б назвати ще з добрий десяток авторів, але саме ці книги стали першими у тому чи іншому напрямку взлому мого світосприйняття…

А у вас є такі книги?

Read more

З милості Яни і я ввязався в цю затію… Суть гри повторювати не буду…

Ось:
“Результат: тимчасово отруєна Нессі спливає догори черевом. Спосіб шостий.
Ми з Миколою ставимо на ніч у шоталндському озері кілька “телевізорів””

Естафету нікому не передаю, бо кому хотів передати, тим уже передали.�
І взагалі, ідіотська затія, але цікаво буде подивитися, що з цього вийде…

Read more

Хто пише в блогах про мобілки, хто про кохання, дехто має невизначені блоги і пише всьо підряд, як я наприклад 🙂
А от Masterpiecer, після тимчасового занепаду і сумнівів, уже, здається, віднайшов свою парафію. Він тепер пише оповідання в стилі веб 2.0 🙂
Та ще й мене втягнув до своїх літературних експериментів – мені тепер доводиться виконувати роль фахівця в PHP. Сміло можна заявити, раз у мене там такий герой, значить жанром Мастерпісера, безумовно, є фантастика! 🙂

Read more

  • Патетичний блуд
  • Місто уповільненої дії

Загальне враження:

Автор – надзвичайно чесний з читачем, гарний знавець людської психології, і своїми знаннями охоче ділиться з тими, хто не побоїться довести собі, що процеси, які відбуваються в його голові, але про які він боїться говорити вголос і навіть інколи зізнатися самому собіі, мають місце і в головах інших людей. І саме це вбиває наповал!

“Виявляється, ніякий я не збочинець! Я нормальний! І я не винен, що я людина! Хай навіть інколи схожа на тварину, підла і жорстока“ – приблизно такі думки мають виникнути в читача, який взяв книгу не лише задля гаяння часу вечірньою подорожжю додому на метро. Хоча саме це місце для читання підходить чи не найліпше – адже в книзі все надзвичайно життєво і реально.

“Природа людських стосунків, ціна дружби і кохання, і що ж таке зрада з усіх позицій…” – звучить, наче реклама до якогось “мильного” серіальчику,  проте, на моє власне здивування, цю характеристику сформував я. І ліпшого визначення творам ,,,,, не придумати. Чесно. Непопсово. Хоча, що може бути попсовішим з анаше влсне життя? От тіки чомусь мало хто відважується тицьнути нас носом у власні какашки, про які ми вперто намагаємося не помічати, чи, не приведи Господи, з кимось обговорювати. Гламурні репери з недорозвиненим інтелектом і сонгами про життєву правду-матку троєщинських, кріварожскіх чи горлавскіх “гетто” до уваги не беруться, хоча книга їх теж стосується… 

Tags: , ,

Read more

Або ж просто бере своїх читачів на понт. Ану, чи поведетесь і будете казати, шо “да, чувак, це круто!” Бо останнім часом пише він повну лажу. Хто зна, може хлопець просто здружився з Іздриком (або просто перечитав…)? І, якщо “Трохи пітьми” я так-сяк добив, то “Архе”, попри всі потуги, більше 5-ти сторінок в день не дається. Брєд. Це при тому, що після “Поклоніння ящірці”, “Культу” я вважав його одним з уллюбленним письменників разом з (трохи колоїдний коктейль вийде) Гаррі Гаррісоном, Айзеком Азімовим, Робертом Шеклі, Джанні Родарі, Ніком Хорнбі та Джеромом Девідом Селінджером; а з роману “Намір!” я ще спромігся витягнути специфічний, закладений туди спеціально для мене, сенс…

Ну все! Такого ідіотизму я ше не бачив. Розкиданість сюжету (якщо він взагалі присутній в “Архе…”), відверта реклама “Мівіни”, введення до списку героїв самого Любка Дереша (напевне, аби читачі не вважали жодного іншого героя за автобіографічне дзеркало автора? Чи мо’, то просто від прогресуючої зіркової хвороби?)…

І от, саме цікаве, як реагуватимуть люди? Поведуться й надалі купуватимуть Дерешові книги, чи пошлють його якнайдалі? Але навіть після такого розчарування цікавість не дає спокою: що ж він знову видасть за “…талант, помножений на нестримне почуття гумору, який возведено у ступінь повної відсутності стереотипів” і те, що він нам радить читати, “бо це не просто модно”, а й навіть “захоплює і не відпускає” (Інтро на задній палітурці)? Не знаю, мене відпустило. І, мабуть, далі мучити себе дочитуванням я не буду. Бо за час читання цих двох останніх книг, все, що відклалося в пам’яті – це сюжет з покинутою лісовою залізничною станцією і таксофоном із “Матриці” та “ПіццаАхуїцца”.

Все, більше нічого оригінального. Хай навіть палкі шанувальники, до числа яких я також донедавна належав, звинувачують мене у нерозумінні зростаючого таланту письменника та його “інтелектуальної” прози, з присутньою їй справжньою ГЛИБИНОЮ, яку не всі можуть віднайти. Хай так! Дайте мені шось попсове. Лєгкоусваяємага чорно-білого хавчика! Але Дереша я більше не купуватиму!

Tags: , , ,

Read more