Ці запахи, ці кольори… Таке буває лише в цей період - кінець квітня - початок травня. Недаремно майстри писемного слова полюбляють робити відлік життя саме у веснах, а не в роках…

І так якось дивно - учора було сонце, а сьогодні накрапає дощик, але він навіть не дратує, бо так гарно і спокійно на вулиці… Може це тому що місто опустіло і нагадує горезвісну Прип’ять десь в Чорнобильській зоні? Пасха цього року співпала з трагічною датою, про яку ми (екологічна організація, в якій я працюю) намагалися нагадати нечисельним людям на Хрещатику акцією в костюмах і респіраторах-протигазах під Мінпаливенерго. Камери були, та я шось не втиг побачити по ящику жодної згадки про нас (може мало дивився) - вся увага покладанню квітів ворогодрузіф Юща і Тимошенко…

А я сиджу у офісі сам, бо ми мали сьогодні, незважаючи на вихідні, працювати (ми ж бо недержавна установа), проте, всі, окрім мене, очевидно, вирішили забити. Ну що ж, меланхолічна погода за вікном, кава і інтеренет… Що ще треба для щастя?