Підловив себе на думці, що, починаючи спілкування з людиною, я наперед налаштовую себе на те, що вона може виявитися геть не такою, як здається на перший погляд. І це добре! (в сенсі, що я себе так налаштовую…) Бо зазвичай як бува – познайомився з кимось і все красиво і гарно. А потім оп… і в тебе шок і розчарування.
Був прикол: їду в метро, тут одна симпатична дічинка почала до мене приставати (а їхала вона в компанії двох хлопців і ше однієї дівчинки), ну я підіграв, і тут вона й каже, шо типу ми їдемо на тусовку до знайомої на квартиру, поїхали з нами. Незнайомі люди? Знайомство в метро? А чого б і ні? Поїхали! Я теж не з [censored 🙂 ] зроблений!
Ну, в подбробиці всього шо там було на тому “паті на хаті” вдаватися не буду, але ФАКт такий: дівчинка виявилася зовсім не такою, якою позиціонувала себе спочатку. І я навіть трохи чогось тоді засмутився.
А зараз ніякого розчарування – люди це люди. Ніхто не ідеальний. Що тут ще додати?