На днях завів собі фотоальбом на Flickr, не думав що це так зручно, а виявилося дуже навіть прикольно! Тепер усі свої фотки вантажитиму спочатку туди, а потім дублюватиму в лірушний фотоальбом. Тільки погано, що там стоїть ліміт на щомісячне завантаження. От виставляю дещо з завантаженого, все решта – на www.flickr.com/photos/petyakh

    Сусідська кицька

    Бульвар Лесі Українки

    І-го-го!

    Update: Ага, фігу! Виявилося, що безкоштовно на Flickr можна завантажити лище двісті фоток. Все інше – за гроші. Тому на даний момент (01.06.07) у мене вже кілька Flickr-акаунтів, які я вирішив поєднати в групу MixaPhotoBox

    Read more

    Я – звичайна людина, що крутиться, наче білка, у колесі життя. Інколи я хочу щоб колесо крутилося швидше, інколи мені хочеться спокою; інколи я відчуваю себе щасливим, інколи мені здається, що життя – то паскудна штука; інколи я задоволений собою, а інколи почуваюся повним дегенератом, недостойним існувати в світі, де, здається, усі знають відповідь на питання, як правильно жити. Крім мене. А я все роблю неправильно… ; інколи мені хочеться бути абсолютно відвертим і висловлювати все те, що думаю, саме тими словами, які спадають на думку, а інколи мені соромно за все написане/сказане/пережите і я намагаюся заховати подібні реалії від тих, хто може лише посміятися з того всього… ; інколи я змінюю свою точку зору на певні речі; інколи… інколи мені просто важко бути самим собою…

    Я не ідеальний, як і світ, в якому я живу…

    Read more

     (150x107, 260Kb)На сайті infostore.org щодня з’являється купа нової музики. Все хочеться зкачати, послухати і хоча б запам’ятати назву тої групи, що ти послухав. Де там! Хіба встигнеш за ними! Ці групи з’являються сотнями щодня і у всій музиці хотілося б орієнтуватися… Раніше я улюбленну музику заслухував до “дірок”, знав назву кожної пісні і історію групи… Зараз завантажую собі нову музику наугад – по зображенню обложки, яка сподобалась. Дожився…

    В букмарках лежать кілька тисяч сайтів, які я одного разу відвідав, та почитати не втиг – іншим разом, подумав я. Ага, якраз! Кількість цікавих сайтів в закладках щодня збільшується на кілька десятків, а розібратися – ніяк.

    – А ти читав цю нову книгу? Це ж сучасний бестсселер!
    – Як, ти не бачив “XXXXXX XXXXX”?
    – Що, завтра семінар? Яка бібліотека?
    – Ну я ж сподіваюсь ти прочитав той прес-реліз, перед тим, як розміщувати його на сайті?
    – Бачив, що там на форумі твориться?
    – Офігєть, ти такий сейшн пропустив!
    – …
    – …

    Задовбало!

    Read more

    Чомусь коли люди приїзджають у чужу для них місцевість, що не надто може пишатися своїми краєвидами ( ба, навіть може навести тугу своїми похмурими картинами тотального безладу та запустіння ) їм важко зрозуміти, як можна оце все любити і навіть відчувати до всього цього ностальгію…

    Спочатку я думав, що вся справа у сприйнятті: людина, яка прожила в певному місці тривалий проміжок часу зовсім по-іншому сприймає місцевість, ніж, скажімо, приїзджі – тут відіграють роль асоціації, що закріпилися за певними ландшафтними об’єктами і навіть уявлення про орієнтацію у просторів місцевого жителя будуть зовсім іншими.

    Але лише кілька днів тому я зрозумів: чужинці не вловлюють запахів. Тобто фізично вони відчувають, що тут, скажімо, чисте повітря, а там пахне польовими квітами. Але корінні жителі відчувають зовсім інший запах, якого не відчути більше ні в якому іншому місці світу – власне, це запах дитинства. І на кожному кроці він по-своєму неповторний, але загалом впізнаваний і незмінний протягом багатьох років, незалежно від тривалості вашої відсутності на рідних просторах.

    І ніщо не зможе замінити це відчуття: п’янкі спогади вриваються до свідомості, замішані на легкому дежав’ю, спричинені ароматом фруктових дерев, численних перекотиполе і безсмертників на закинутому стадіоні, разом із запахом іржі від безнадійного, проте, все ж працюючого спортивного інвентаря у місцевому спортзалі, що до цих пір ще фунціонує завдяки старанням кількох ентузіастів; цвілі від напівзакинутого, проте сучасного модерного будинку культури; вологої цегли у недобудованому торговому центрі; запахом безнадії у структурі місцевого самоврядування та на пошті; мазуту та вологого картону поблизу колишнього колгоспного автопарку і вечірній запах… запах літа… чисте повітря з легким відтінком диму десь у верхніх шарах і відтінком невпевненості неподалік важливого автошляху державного значення. А ще… ці різкі перепади температури повітря, коли спускаєшся вишневими тихими вуличками до річки. І власне, запах води, запах свіжості. На душі стає спокійно і непевно водночас… Непевно від того, що ти бачиш, як це все стає трохи іншим, не таким, як колись і, головне, це вже все не твоє. Це тепер належить іншим людям, які за час твоєї тривалої відсутності підросли і ти нікого з них тепер не знаєш. А ти зрадив своїм рідним запахам. Тепер ти тут лише в гостях. У тебе всього кілька днів…

    Насолоджуйся, скоро ти знову забудеш про них аж до слідуючого приїзду. Та й, хто зна, чи лишаться вони тут на слідуюче літо… чи впізнаєш ти їх ?

    Read more