Один з моїх улюбленних електронних музикантів, молодий хлопцина, що йменує себе як Yonderboi, виступить 30 червня в Києві в рамках фестивалю Brahma Open Air 2007, що відбудеться на одному з пляжів Гідропарку.

Для того, щоб отрмати запрошення, якщо вам шкода 2 гривні на відпраку смс, потрібно зареєструватися на сайті заходу і отримати поштою спеціальний код, який слід роздрукувати і притягнути з собою, щоб показати сек'юріті вже на місці безпосередньо в день проведення фестивалю...

Компанію венгерському хедлайнеру склдадатимуть Esthetic Education та абсолютно не відомі для мене
Telepopmusic
DJ Menno De Jong
Tomato Jaws

Поїзд Акварель

В московському метрополітені бігає справдінсінький витвір мистецтва - поїзд на ім'я "Акварель". Всередині вагонів, замість обридлої реклами висять... картини! Нам би такого теж не завадило!.. Москвичі радо описують у своїх блогах нечисленні зустрічі з ним (мабуть, нормальні люди не пустять цей шедевр катати людей в години-пік...) і навіть десь уже знайшли його розклад руху. Лінк на фотоальбом - клікабельний

Стаю на ескалатор і починаю повільно спускатися униз. Туди, до довгих перонів, синіх вагонів та специфічного запаху. По дорозі я роздивляюся людей, які їдуть в протилежний бік. Вони – угору, до світла. Я – униз, у глибину.
Довгий ескалатор потроху тягнеться, наче якась змія, заповзаючи у глибоку підземну нору…
Я спускаюся, сходжу із ескалатору і повертаю на перон. Поїзда немає, тому я сідаю на вільну лаву. Сиджу, відчуваю цей запах – запах метрополітену. Неможливо визначити, чим тут пахне, чимось особливим. Є ще один особливий запах – запах палених сірників. Я люблю його так само, як те, чим пахне тут.
Сиджу на лаві і чекаю метро. Бачу, що десь здалеку, з-за повороту, у темному тунелі по рейках розливається світло. Світло яскравішає, і ось нарешті я бачу два жовтих ока, що наближаються… Здіймається легкий вітер, доносячи до мене запах метрополітену, і на станцію виїжджає сам поїзд. Прямо навпроти мене відчиняються двері синього вагону, виходять-заходять люди, двері зачиняються, поїзд рушає далі. Я сиджу на своєму місці і тільки спостерігаю. Ось метро вже зникло у тунелі, не видно навіть хвоста поїзда, люди потроху розходяться, перон пустіє. Врешті стає порожньо, нікого немає навколо. Тільки я сиджу на цій лаві. І дивлюся на назву станції, що на стіні навпроти мене.
От так би і сидіти… Мені подобається сидіти так, натягнувши на вуха великі навушики: навколо нікого немає, порожній перон, запах підземки, така дивна і далека чорнота тунелю, у навушниках голосно грає улюблена «важка» музика… Нічого не чути, нікого не видно.
Я пропускаю ще декілька поїздів, тільки спостерігаю за тим, як перон наповнюється людьми, потім вони знову зникають… За тим, як у далечіні тунелю з’являється світло від фар… За тим, як перед моїми очима проїжджають однакові сині вагони.
Коли приїхало чергове метро, врешті я зриваюся з місця і сідаю у вагон. Двері зачиняються. Я притуляюся до дверей із написом: «Не притулятися» і мене несе у чорний тунель поїзд, схожий на довгу синю гусінь.
Обожнюю київську підземку…

Горчинская Александра, вільний журналіст "ХайВей"

 

"Іноді перестаєш відчувати будь-які емоції до всіх людей...тобі просто байдуже. Але як усе в цьому світі, цей стан не може бут постійним. Саме тоді він починає проходити певні мутації і перетворюватись на ненависть до людей. Я іноді люблю такий стан. Бо він змушує прокинутись свідомість. І саме тоді ти починаєш щось змінювати у своєму житті."

Elen_Stellion

Один із самих цікавих "небаянових" серфінг-сайтів weblinks.ru, здається, припиняє своє існування. Причини не відомі і ще є надія на відродження активності проекту. Постійні читачі обговорють можливі варианти зупинки оновлення сайту і сподіваються на краще. Я теж хотів би бачити цей ресурс "живим" і бажаю його авторам вирішення усіх можливих проблем, які заважають радувати користувачів щоденними цікавими лінками.

У кожного з нас є спогади, які дуже рідко, але спливають у свідомості наче якесь далеке-далеке марево... Спогади різні, але зазвичай, вони приємні. Адже погане все забувається, а якіщо й ні, то стає неактуальним і не такими страшними, як здавалося ТОДІ.
Напружити пам'ять і викласти на поверхню яскраві моменти свого життя допоможе www.pomnish.ru. Можна навіть читати чужі спогади, розділені за категоріями і порівняти зі своїми. Інтимно-секретні моменти можна лишити лише для себе, не даючи "добро" на їх публікацію для широкого загалу спогадошукачів.

Побачив по ящику цей кліп і чогось одразу виникло бажання записати назву групи - щоб потім знайти в неті. Так і зробив. Тепер сумніваюся в доцільності своїх дій...

У Києві було проведено опитування, в ході якого респондентам задавалося єдине запитання: "Як називається найвідоміша в світі пошукова система?"

Відповіді були слідуючими:

1. Гугл - 49%
2. Гулгол - 12%
3. Гуголь - 10%
4. Гугыл - 10%
5. Гугал - 8%
6. Гугуль - 4%
7. Гугыл - 2%
8. Гоголь - 1%
9. ГульГуль - 0,4%
10. Гогел - 0,3%
11. Гугел - 0,2%
12. Гыгыл - 0,1%
13. Агуль - 0,1%
14. Жугуль -0,1%
15. Гожуль - 0,1%
16. Жужуль - 0,1%
17. Жожле - 0,1%
18. Мета - 0,1%
19. Бигмир - 0,1

Хітом опитування стала відповідь хлопця із села Степові Бруньки, Броварський район. Він вважає, що найполярнішою пошуковою системою є...

..."Це як, його нах%й - Інтерпол!"...

Інформація: habrahabr.ru

Зігнувся. Руки в кишенях. Короткими кроками швидко йду по давно знайомій доріжці. Навколо, наче в тумані пропливає парк Шевченка. Мої ніздрі ловлять тонкий аромат свята. Скрізь ходять люди. Десятки людей, щасливих, галасливих і п’яних. П’ятниця. Сміються, кидають сніжками одне в одного. І не залишають мені жодного шансу. Окрім тієї будівлі попереду. Все колись доходить свого кінця. І моє терпіння теж. Два літри пива – це не жарт.

Останні п’ятдесят метрів я зриваюсь на біг. Нема вже сил йти. Сніг вилітає з-під ніг. Та яке мені до того діло? Кудись зникають звуки, гаснуть усі ліхтарі. Люди перестають бути чоловіками та жінками. Яка різниця, чоловік чи жінка? А зрадник-час, знущаючись, щосили сповільнює свій хід. Усюди чую його беззвучний сміх. Але мене так просто не зупиниш! Нарешті бачу рятівні сходи вниз. Та, ступивши на першу сходинку, я розумію, чому час так дико реготав з мене. Життя не любить п’яниць. І зачиняє перед ними двері.

Панічно озираюсь навколо. Руки, що вже були напоготові, повільно опускаються у відчаї. Зверху на мене дивиться веселе кругле лице чоловіка. На голові у нього синій кашкет. ...далі »

27.07 велотуса, прописана на форумі Велокиєва, збереться в лісі поблизу містечка Боярка, щоб разом потусуватися, поганяти на роверах, взяти участь в конкурсах, пострибати на батуті і взагалі класно провести час. Дійство триватиме, якщо не помиляюся, цілих три дні. Тож, кому цікаво, шукайте необхідну інфу!