Відкрив сьогодні для себе таку штуку, як Jalbum - програмка, чимось схожа на Picasa, але не зовсім, і зараз поясню чому.

По-перше, головне її призначення - створення html-сторінок з альбомами ваших фотографій. Picasa теж таке робить, але "жабка" має у своєму арсеналі багато класних настроюваних скінів, кількість яких постійно збільшується.

По-друге, як і Picasa, Jalbum публікує фотки на своєму хостінгу. В результаті ви можете отримати фотоальбом, в якій кожна галерея виглядатиме по-новому. Наприклад, так, чи ось так... (до речі, скін, що використовується в останньому прикладі, може застосовуватися і для перегляду відео та прослуховування музики. Він має окреме життя у вигляді повноцінного флешевого плеєра, який недоступний в безкоштовному варіанті. А жаль...)

Тож, можливостей купа! Я так розумію, Jalbum планує незабаром створити платні версії акаунтів зі збільшенням місця під фотографії. Я ж планую використовувати цю програму для створення альбомів локально, щоб потім можна було використовувати їх на різноманітних сайтах, інтегруючи безпосередньо в сторінки чи запускаючи через айфрейми...

Щодо глюків, то я помітив некоректу роботу прев'юшок скінів в самій програмі та ще в альбомах чомусь не створюються іконки галерей із зображень, які вони містять. Але думаю, ці баги найближчим часом виправлять. Але найбільше мені сподобалося те, що програма має повністю український інтерфейс! (Це визначається тим, що перед завантажуванням інсталятора ви маєте зареєструватися, вказавши країну проживання). Тож, вперед, тестуємо!

Прокидатися о десятій ранку - погана прикмета. Потім цілий день відчуваєш себе дегенератом, не здатним властувати своє життя. Якщо це трапляється систематично, то тут або варто звернутися до лікаря, або щось міняти у власному житті. Принаймні, налаштовувати себе на зміни. І продумувати все, готуючи План Барбаросса. Бо, якщо я ще можу дозволити собі подібний спосіб існування в найближчі місяць-два, то після нового року я можу опинитися поза зоною досяжності всіх своїх життєвих планів і сподівань...

І хоч інколи руки опускаються: а чи дійсно мені це все потрібно: тісне місто з пробками, гарна робота з костюмом і краваткою та корпоративами, кредити у банку на кватриру з вторинного ринку і кожного дня туди-сюди з правого берега України на лівий? Мдя, Київ - не найкраще місце для життя, хоча, здається, більшість людей так не вважає. Проте, чому б і ні? Поки я матиму здоров'я, можна принаймні отримати насолоду від самого процесу боротьби за Місце під Сонцем. Може з цього щось і вийде...

Тож, тепер залишається лише справа вибору. Вибору шляху та методу його подолання. І робити щось потрібно вже зараз. Хочеш бути програмістом, але читаючи вакансії з переліками умінь кандидатів, відчуваєш себе неповноцінним? Прогресуй! Вже сів за вивчення PHP...; Мудакович обіцяє (якщо йому вдасться знову захопити владу) при підписанні контракту на 20 років одразу видавати вчителям ключі від квартири, яку через 10 років можна викупити за пів ціни - я готовий, але спершу треба закінчити магістратуру (всього 3 місяці лишилося!), - то, може слід хоч поверхнево дійсно в чомусь розібратися? Що там казав Макаренко?...; А от Юля обіцяє (якщо Янукович не повернеться і Луценко не покатить) з 2008 року не брати в армію... Гм, я й не збирався голосувати за Яника - в нього й так електорату вистачає!...

Тож, попри всі проблеми на нинішньому етапі (скажіть, а коли їх не буває, цих проблем?), зароджується всередині мене якесь радісне відчуття очікування, великих змін в моєму житті. А всі зміни, як ми знаємо, попри початкове враження, завжди ідуть на краще....

Tags: життя, що робити далі?, життєвий вибір

Сьогодні відбувся мій четвертий виїзд на авто по місту Києву в якості водія. Я вже не радів від сотні кілометрів на спідометрі, як це було першого разу (правда, то було на трасі за межами Києва і виявилося, що сто кілометрів всередині авто - не так страшно, як зовні...), я не роз'їзджав по місту на затянутому ручнику, як це було другого разу (причому доїхав абсолютно нормально тоді

), і майже не забував вмикати поворотники, як це було усі три попередні рази. А головне, я навіть вжикався туди-сюди в пробці на Кільцевій і об'їхав усе місто, опинившись аж у Броварах.
Ніяк не вдається знайти і купити наклейку з буквою "У" - мовляв, тримайтеся від мене подалі і не робіть мені приколів, бо я ще не здатен адекватно реагувати на ваші випади. А випадів вистачає. Бо, навіть якщо ти їздиш за правилами, в Києві це тебе ні від чого не рятує - підрізають усі, кому не ліньки. Я ж підрізаю через власне невміння: досить важко мені поки що  реально оцінити відстань до автівок позаду, дивлячись у бокове дзеркало... І перестроїтися в досить щільному потоці машин без адреналіну не виходить...  А ще я виявив цікаву фішку - такий собі момент невидимості: ось ти бачиш авто позаду, а потім раз - його нема, і через секунду воно вже пролітає повз твоє бокове вікно... Стьромно, коротше...
А ще є така тупа фішка, як смуги, що не мають права їхати прямо - тільки повертати. Це одразу за Московським мостом в лівобережній частині міста майже на кожному світлофорі. А просікти цей факт можна лише вже в зоні видимості світлофору і знаку зі стрілочкою. І от якщо ти не вмієш швидко перестроїтися і затусуватися в щільний правий ряд - чекай фафакань у спину або порушуй правила! Не знаю, як люди, що впереше в Києві на авто взагалі їздять - мабуть сімома потами заливаються...

Tags: авто, водіння, пробки

... і нічого не хочется, ні собі писати, ні вас читати...

Одного разу, начитавшись з друзями "Четвертої революції" Павла Солодька, ми вирішили написати фантастичний романчик (тут варто сказати, що на той час один із нас вже встиг написати і видати тиражом в 1000 екземплярів - чисто для друзів, одну книженцію під псевдо Степан Жабка), суть якого полягала б в тому, що в недалекому майбутньому влада стоврює такий собі штучнй інтелект, який виконує замість неї усю роботу: аналізує ситуацію, приймає рішення, вигідні для владних структур, формує рекомендації з поведінки чиновників в тій чи іншій ситуації, відповідає на звернення громадян (та так, що й не придерешся!) і, звісно, збирає інформацію про всіх проживаючих у країні, і, що головне, виконує цю роботу в сотні разів краще, ніж славнозвісне СБУ...
Звісно, що ні до чого доброго це не призводить, адже нечисті на руку можновладці використовують технологічні досягнення для того, аби завжди тримати Владу у своїх руках, використовуючи закони, які завжди можна подати з двох сторін, для власного збагачення і тотального контролю над всима процеса в країні...
Коротше, повний аут: Система наперед знає твою поведінку і завжди може дати відсіч. Ну тут і починається боротьба кількох друзів проти безправ'я та безпосередньо проти техногологічного монстра...
Отакий от сюжетик... Далі не розкажу, бо, по-перше, це лише основа і детально ще нічого не продумано, а, по-друге - сєкрєт фірми
Так от. Недовго треба було думати, щоб зрозуміти, хто в майбутньому міг би бути розобником подібної системи тотального контролю та аналізу - звичайно, Гугл. ...далі »

В налаштуваннях профілю користувача майже на всіх форумах є така штука, за допомогою якої внизу кожного вашого повідомлення може додаватися стандартний шмат інформації. Це і породило таке вище, як юзербари.

Для чого це потрібно? Ну. по-перше, це можливість одразу виділити себе на форумі. По-друге, можна зробити юзербар з посиланням на свій сайт. По-третє, це дає змогу багато чого розказаит про свою особистість. Але все, що люди дізнаються про вас із ваших юзербарів залежить лише від вас. Так, можна на музичному форумі прикрипітити собі юзербари з вашими улюбленними виконавцями чи гуртами - інші користувачі одразу бачитимуть, ким ви є і чи представляєте для них інтерес... (пле в цьому випадку головне не перестаратися - більше 5 - 7 юзербарів може викликати не цікавість, а лише злість...)

А ще це дасть змогу конкретизувати свої переконання. Наприклад, на якомусь форумі, присвячено безкоштовним двигунцям, можна прикріпити юзербар wordpress'у - і всі знатимуть, що ви є прихильником цієї системи менеджменту контенту. Проте, немає сенсу розміщати цей юзербар на форумі по тому ж таки вордпресу -там і так всі ним користуються...

Те ж саме може бути і в інших випадках - не потрібно на форумі Pink Floyd'у вішати юзербар "Pink Floyd Fun", проте можна повісити смужку з елементом обкладинки улюбленного альбому пінків, або вказати на те, що ви є фанатом Девіда Гілмора, а не Роджера Уотерса - і всі одразу знатимуть, з якого ви табору...

Отже, фантазія безмежна. Шукайте та створюйте власні юзербари! Індивідуалізуйтесь!
(Раджу почати з userbars.org)

<img src="http://mixa-blog.org.ua/img/userbars/Proud_Ukrainian_Patriot.jpg" />
<img src="http://mixa-blog.org.ua/img/userbars/wp2.jpg" />
<img src="http://mixa-blog.org.ua/img/userbars/yulia_2.gif" />
<img src="http://mixa-blog.org.ua/img/userbars/PinkFloyd3.png" />
...далі »

Ще одна стаття з журналу internetua про розвиток української блогосфери. Досить цікаво бачити в переліку українських блог-сервісів dnevnik.org.ua - я теж там маю акаунт, проте, не пишучи там вже десь з рік, до цих пір залишаюся в топі найактивніших користувачів та кометаторів (користувач Noy). Про що це свідчить? Та мабуть про те, що люди там реєструються, пишуть кілька постів і... все! Тож, динаміка ще ні про що не свідчить. Це так, автору - Максону Пуговському на замітку...

---

Значение блогосферы для Уанета можно осознать, если прикинуть масштабы феномена и посчитать, сколько украинских пользователей ведут блоги. Блоги — это верхушка айсберга сервисов, ориентированных на размещение пользовательского контента. А блогеры — локальные лидеры мнений, которые влияют на вкусы и предпочтения своих друзей и читателей. Все понимают, что за блогами стоит важная и влиятельная аудитория, но сказать про нее что-нибудь определенное тяжело. Нет конкретных цифр и исследований, которые можно пощупать руками и проанализировать, а еще лучше — посмотреть на эти данные в динамике. Хотя в этом аспекте блогосфера не сильно отличается от прочих сегментов Уанета.

...далі »

Журнал internetua вирішив почати розробку своєрідного кодексу честі для українських (та й не тільки) блоггерів, написавши 10 власних принципів. Наше завдання - все те прочитати, обговорити і додати щось від себе... ...далі »

Нечасто я знаходжу натхнення написати щось типу статті. Так що цей випадок майже унікальний - отож зацініть, проголосуте на сторінці http://h.ua/story/57004/

---

Луганськ - місто трохи дивне. Ви не знайдете в його центрі звичних для інших областних центрів мережевих закладів харчування "столичного" штибу - піцерій та фаст-фудів, - лише "стандалоне"-кафешного типу. Коротше кажучи, поїсти нормально немає де. Бо саме з таким бажанням ми, повертаючись з мандрівки Донеччиною, прибули до цього східного міста чудового літнього ранку в День Незалежності з метою оглянути місцеві визначні місця. Врешті, їжу довелося просто банально купувати в супермаркеті, але цим проблема не вирішилася. Тривалі пошуки лавок по двориках ні до чого не призвели - снідати довелося просто на фундаменті місцевого стадіону. Ну а поїли... Коротше, з туалетами тут теж проблемно ... Цього разу нас виручили "усього" за одну гривню кухарі однієї забігайлівки, вхід до якої чомусь починався саме з кухні...

Блукання розпеченим містом не принесло очікуваних результатів: мінімум об’єктів культурного паломництва і повна відсутність чогось ТАКОГО, про що б можна було розповісти потім знайомим... Та й, судячи з видів на найвищій точці місцевого "чортового" колеса - гуляти тут особливо ніде: в центрі - звичайні багатоповерхівки, все решта - одноповерхова приватна забудова плюс індустріальні зони. Хіба що можна відмітити місцевий краєзнавчий музей. А для любителів невибагливого відпочинку з сємкамі - захаращений парк біля залізничного вокзалу з тим-таки колесом огляду і розливним пивом по гривні тридцять з місцевого пивзадову. Коротше, нудно...

Але, чекай, що це? На одному з будинків помічаємо довжелезний помаранчевий банер. Читаємо і не віримо своїм очам: "Музей Жертв Оранжевой Революции". ...далі »

Flamber.ru

От нарешті знайшов час (вірніше, мені просто ліньки щось робити по роботі), щоб зробити невеличкий фотозвіт про свій перший рафтинг - спуск по річці на байдарках. Відбувалося все це діло на річці Сіверський Донець під егідою мого знайомого Іллі Фетисова та його Всеукраїнської асоціації молодих дослідників фольклору. Задумка була така: члени нашої компанії, серед яких більшість - студенти та викладачі Київської та Донецької консерваторій, а також просто науковці-фольклористи, спускаються разом на байдарках 20 днів по річці, роблячи зупинки в селах. День пливемо, день - на дослідження місцевого фольклору. Тобто розшукуються люди похилого віку, які є носіями цікавої та важливої фольклорної інформації (народних пісень, танців тощо) і все це активно матеріазується у вигляді аудіо-, відео- та текстових записів.

Звісно, я лише відпочивав і насолоджувався природою...

Flamber.ru ...далі »