Блогери все ж таки стали журналістами, а інтернет – гарним інструментом омани

Ще кілька років тому точилися дискусії щодо того, чи можна прирівнювати блогерів до журналістів, хоча в той момент здавалося, що сама думка про це є трохи утопічною. А нині ж навіть нікому нічого доводити не треба. Запис в ЖЖ пересічним користувачем всесвітньої павутини розцінюється як не менш авторитетне джерело, ніж будь-який інший сайт. Не знаю, які причини цього, але прикладів можна навести купу. Ось лише кілька найсвіжіших та найцікавіших.

Нещодавно один з користувачів “Живого Журналу” нещодавно розмістив у себе пост наступного змісту:

Свидомые повторяют подвиг броненосца “Потемкин”

В Черном Море взбунтовался украинский фрегат “Гетман Сагайдачный”. Как сообщается, после проведения морских учений, корабль отказался возвращаться на базу в Севастополь. Из заявления команды следует, что она протестует против усиления русского языка на Украине, против цензуры в СМИ, против сползания Украины к тоталитаризму. Кроме того офицерский состав неудовлетворен получаемой зарплатой. В данный момент корабль поднял флаг НАТО и движется на юго-восток, предположительно, в грузинский порт Батуми.

Береговая охрана России, Украины и Абхазии уже поднята по тревоге. Официальный Киев никак не комментирует происходящее.

В результаті, новина була опублікована в багатьох російських та українських інтернет-ЗМІ, причому, в кількох випадка, досить відомих та авторитетних.

Друга історія сталася сьогодні. В інтернеті почалися поширюватися новина від Телевізійної служби новин про те, що українська влада скасувала обов’язкове дублювання фільмів українською мовою, що викликало величезний резонанс в інтернет-спільноти. Проте вже під вечір з’ясувалося, що начебто обов’язковість дублювання фільмів українською ніхто не скасовував. (Хоча з того ж таки повідомлення слідує, що все ж таки сам дубляж вже не є обов’язковим, якщо фільм субтитровано на території України).

Про що це свідчить? Про неадекватність багатьох інтернет-ЗМІ та неспроможність багатьох журналістів якісно виконувати свою роботу. (Є звчиайно, приємні виключення, але і в них стаються прикрі конфузи. Так, видання “Українська правда”, яке я відношу до цих виключень, мало необережність надрукувати замітку, що стовувалась висловлювань Дмітрія Мєдвєдєва у своєму Твітер-акаунті відносно, скажімо так, територіальної цілісності України. Звісно, акаунт виявився фейковим! 🙂 – Історія з цитуванням українськими журналістами Твітера псведо-Яценюка нічого їх не навчила… )

Отже, мабуть це не блогери доросли до рівня журналістів, а наші українські журналісти не сильно відрізняються від блогерів своїми підходами до роботи з інформацією

Другою негативною тенденцію, яка вимальовується з описаних прикладів є те, що більшість користувачів інтернету сліпо довіряють інформації, на яку вони потрапляють. Особливо це добре відслідковується, коли посилання на певну інформацію поширюють їхні знайомі в різноманітних соціальних мережах. В таких випадках інформація дуже швидко поширюється і набуває властивостей інформаційного вірусу. В таких умовах дуже легко спеціально створювати подібні “вкидування” завідомо неправдивої інформації і, таким чином, намагатися маніпулювати свідомістю людей. Навіть якщо в решті все з’ясовуватиметься, це все ж створюватиме зміни в відношенні людей до певних явищ (Наприклад, якщо таким чином спробувати очорнити якогось політика, а потім виявиться що це неправда, повністю “відмитися” йому всеодно вже не вдасться: частина людей просто до кінця не відслідковуватиме розвиток подій, а частина свідомо вважатиме за істину те, що їй хочеться – лиш дай привід. Наприклад, ми так і не знаємо, що ж сталося між Луценком і Люфтганзою, але це дало підстави багатьом вважати політика недостойним займати відповідну посаду, лунали і образливі висловлювання… ).

Повертаючись до історій з флагманом “Сагайдачний” та Твіттер-акаунтом російського Президента можна лише радіти, що все обійшлося без наслідків. Але ж колись подібна інформація може викликати чиюсь адекватну (чи не зовсім) реакцію і спонукати певних людей вчинити конкретні дії в реальному житті…

Тож, хотілося б побажати журналістам більш свідомо підходити до роботи та якісніше перевіряти і представляти інформацію, а нам, користувачам – більше аналізувати і не вірити всьому, що потрапить на очі!

  • У таких мульках немає нічого дивного – це інформаційні війни, що ведуться на усіх фронтах. А от професіоналізму журнилістам треба ще побажати, бо працюють слабо.

  • Колись сам втрапив на таку дезінформацію в РУнеті, з тих пір перевіряю інформацію на англомовних виданнях, а при можливості шукаю першоджерело. З однієї сторони це дає можливість побачити спектр думок і поглядів, а з іншої все ж таки встановити істину або її відсутність…

  • Pingback: Блоготиждень №68 « Blogoreader – українська блогосфера та інтернет()