Мої перші гроші

Мене тут примушують написати про те, як я заробив перші гроші, а оскільки відмовлятися від участі в естафетах не прийнято, доведеться попригадувати…

Все було дуже просто – я, не зважаючи на нинішні свої екологічні погляди, колись був браконьєром. Так-так! Було мені тоді років 12 чи може вже навіть 14… Ото ми з товаріщєм посипали сіточку прямо під час нересту і витягли цілі вагани карася з ікрою. І увесь човен був в тій ікрі. Потім дуже довго відмивав, бо та ікра як присохне, то тіки ножом і можна зішкребти. От… І продали ту рибу. На трасі. Зараз не розумію, як ті люди могли її купувати – невідомо звідки та риба, невідомо скільки вона лежала на сонці, насичуючись вихлопами проїзджаючих повз машин… Вообщєм. нармально вторгували, поділили напополам і фсьо…

Друга епопея була, коли почалася алімінієва лихоманка – ну знаєте, це коли все, що раніше валялося на смітниках, почали нести в прийомники металобрухту. Мабуть люди дуже екологічно свідомим стали, бо реально під час тієї кількарічної акції провели меліорацію та зачистку усіх звалищ… Мені це діло не могло не сподобатися (бо я був тоді вже екологічно свідомим 🙂 ) і ми з іншим моїм товаріщєм вдало допомогли почистити власні двори від зайвого залізяччя + ми знайшли на околиці села кабіну від старого комбайну і довго її пиляли-різали, ледь руки собі не повідрізали…

За гроші від успішно зданогої “головки” від двигуна вантажівки ГАЗ-53 я з’їздив на Таврійські ігри, а за решту ми з товаріщєм купили старезну совдепівську напівубиту електрогітару – на двох. Тато тоді ше, памятаю, не оцінив мого прагнення до мистецтва, бо за ці гроші “краще б шось з одягу купив”. Може й так, бо шось я вже не пригадую, де та гітара зараз. Десь так і осіла в общазі… (До речі, я над нею жорстоко познущався: розібрав і перефарбував зубною (!!!) щіткою в блакитний колір звичайною фарбою для дерева (!!!), але шо саме цікаве, мені навіть вистачило натхнення зібрати її докупи і навіть звучання її не надто постраждало, а може і навпаки… )

Потім був універ, студентські підробітки там-сям (листовки, будівництво, ше шось…), потім я вирішив перевірити як то воно бути продавцем-консультантом у нічному супермаркеті, потім адмінив у комп’ютерному клубі (теж в нічну зміну), ше десь півтора року я, можна сказати, практикувався по спеціальності, працюючи у фірмі, яка продавала всяким крутеликам величезну кольорову рибу для їхніх озер біля пентхаусів, потім забив на нічні зміни і фізичну працю і оце зара займаюсь тим, що псую цілими днями собі зір, сидячи за компом…

P.S. Естафету нікому не передаю, бо задовбали ці естафети!

  • hellveen

    Зато в тебе багатий досвід тепер 🙂

  • Sergoff

    Алюминиевая лихорадка, наверное, захватила почти каждого в те времена. Сам помню, как искали алюминий где только можно. И интерестно, что находили ж блин где-то 🙂

  • Конспіратор

    Зараз не розумію, як ті люди могли її купувати – невідомо звідки та риба, невідомо скільки вона лежала на сонці, насичуючись вихлопами проїзджаючих повз машин…

    Таких торговців рибою і не тільки, як собак не різаних, тим не менше є ж на світі люди, які продовжують в них купувати їхній крам (срам?).

  • Pingback: Блоготиждень №27 | AIN 2.0()