Йду сьогодні собі тихою вуличкою Деміївською, нікого не чіпаю, лише в голові сам собі матюкаю Кийоф разом з його клятими пробками (А ви думали чого я йду? Московська стоїть – йду від самої Либідської!) та безкінечними зеленими парканами (А ви думали чого мене аж на Деміївську занесло? – бо паркан будівництва нової станції метро плавно переходить в паркан будівництва нового будинку Голосіївської РДА, а той – в паркан будівництва невідомо чого… – про пішоходів ніхто не подумав – не йти ж по дорозі, де авто їздять!) і тут дівчина, що йшла мені назустріч, на відстані метрів десяти від мене починає раптом з шаленими воплями типу “А-а-а-а-аааааааа!!!!!!!” бігти прямо на мене, видаючи при цьому неймовірні звуки своїм взуттям. Ледь ухилився! Коли я оговтався і додумався повернути голову назад її вже не було в моєму полі зору. Гм, швидко побігла!
Tags: цікаві зустрічі