Грузинський екстракт

Грузія

Маршрут: Кутаїсі – Тбілісі – Мцхета – Тбілісі – Сігнахі – Лагодехі – Тбілісі – Кутаїсі – Батумі – Сарпі

Цього року я вперше вирішив дотримуватися великого посту. Все чудово виходило, лишалося 5 днів до його завершення і тут я потрапив до Грузії. Ясно, що я не міг не спробуватии хінкалі. Що ж до алкоголю, то самі грузини на повному серйозі запевнили мене, що пити вино у піст можна і треба, бо воно “від землі”. Коротше, не можуть вони без нього. Але говорячи про Грузію, найбільше слинка у мене тече, коли я згадую домашній солоний сир. Мнняяяаааам! Ну і хачапурі по-аджарськи. Ну і лаваші, які, як виявляється, виглядають ось так:

Грузія

Поліція. З нею ми зіткнулися ще в перший день. Про це я писав у Фейсбуці:

Перший день в Грузії

Потім ми бачили багато поліції. Вона скрізь. Їхні авто їздять туди-сюди з мигалками і з гучномовців на машинах постійно доносяться фрази на грузинській. Якщо у нас так роблять у випадку крайньої потреби – скажімо, щоб повідомити водія про вимогу зупинки, то у Грузії з цим якась чудасія. Я місцевої мови не розумію, але машини після цього не зупиняються, при цьому лунає з поліцейських рупорів щось майже постійно. Існує теорія, що вони просто діляться з водіями враженнями, типу: “Вах, Гогі, какой хароший у тєбя машина!” 🙂 Взагалі, якщо дивитися на грузинську поліцію, то складається враження, що туди набрали людей, у яких дитинство, як кажуть, ще не пройшло, і вони граються в супергероїв з американських бойовиків. Я був свідком того, як поліція Тбілісі намагалася не допустити виходу першотравневої демонстрації на проїзджу частину. Так в них спецоперація ціла була: одні машини приїздять, поліцейський розворот, висаджують колег, потім їдуть на шаленій швидкості 100 метрів, підбирають інших, проїзджяють ще сто метрів, обмінюються колегами, потім один полісмен знову виходить і біжить сто метрів, його підбирає майже на ходу інша машина… цирк якийсь! Я спершу подумав – це в них якісь навчання. А може я просто нічого не розумію і саме так виглядає нормальна робота нормальної поліції.

Авто. Неозброєним оком зразу видно: тут цінуються німецькі авто! Мерседеси, мерседеси, мерседеси… Трішки менше ауді, БМВ і опелів. Але якщо позашляховик – то японський. Отак.

Грузія

Правила дорожнього руху. Їх тут нема. Те, що у нас аварійна ситуація і після чого можна спокійно бити морду водію – у них норма. Тобто маршрутка, наповнена людьми, спокійно виходить на обгін, коли бачить, що може не встигнути здійснити маневр. Зустрічні машини при цьому не особливо панікують і всі просто роз’їзджаються у три ряди. Це норма. Після пари невеличких вояжів у маршрутках (типові “газелі”, де стояти неможливо, а прохід посередині заповнюється саморобними відкидними сидіннями – якщо заліз, не вийдеш, поки пів маршрутки не вийде) я майже неприховано матюкався на водія вголос і по-справжньому оцінив автостоп як засіб пересування, коли на якійсь фурі, якій в разі чого (тьху-тьху), за законами фізики, скоріше всього нічого й не станеться, повільно так собі їдеш, нікого не обганяєш і милуєшся гірськими вершинами і долинами рік… Як кажуть, мєдлєнно, но увєрєнно.

А ще в Грузії дуже люблять їздити задом. На шелених, як для такого способу, швидкостях. Ну, будете там, самі побачите.

Для пішоходів свої приколи. Світлофори тут – явище рідкісне. Перебігай де хочеш. Водії в курсі. Але нам, нетренованим, трохи стрьомно було спочатку кидатися під машини. А чи не єдиний на увесь Тбілісі підземний перехід, в самісінькому центрі, нижче президентської адміністрації, вночі геть не освітлювався, і штиняло там так, що, думалося, не дійду до кінця…

Грузія

До речі, адміністрація президента. У нас таке уявити важко. Але бродили ми вночі “трущобами” (слово “нетрі” тут не підходить – реально схоже було на якесь бідняцьке гетто) Тбілісі… бродили-бродили, і тут хопа! Палац, воєнізована охорона, величезний паркан! Для мене це було потрясіння! Стоїш на вулиці, що їх розділяє, дивишся так вздовж. Хащі – палац. Хащі – палац. І ще ніч, барабаки якісь безпритульні, діти бігають граються. І чуваки зі зброєю. Можна було б сказати, що президент там дійсно поруч з народом живе. Але ні. Височенна огорожа і купа вояк не дають цього зробити. Шкода (вірніше, воно то, мабуть добре, але…), що скоро цей автентичний райончик поступово викуплять по частинах багатії і забудують новини будинками, і колориту капець…

Грузія

Хіпстери. За весь час не бачив жодного, в традиційному розумінні (щоб кольорові штанішки в обтяжечку і всьо такоє) хіпстера. Хоча ні. Одного! Ось він, саме робить “лук” на фоні гостей з Еквадору.

Грузія

В Грузії часто можна побачити, як цілуються мужики. Це вони так вітаються.

Грузія

Тбіліське метро пахне вологою і сіркою. Вобщєм, сірчаними банями, які є однією з головних атракцій Тбілісі. Вагони такі самі, як у нас, але червоного кольору і з набагато зручнішими поручнями (наприклад, над дверима у проході є, що дуже зручно). Для проїзду потрібно купувати картку, яку потім поповняти і прикладати до турнікетів. На більшості станцій є відділення банків – зручно, коли знаєш, що вони там точно є.

Грузія

Сталін. “Хароший чєлавєк бил!” – цитата місцевого жителя.

Грузія

Грузія

Грузія

WiFi. Все добре. “Tbilisi loves you” – каже безкоштовна мережа, яка розтикана майже по всьому місту.

Кава. Дуже не вистачало мені наших київських “супердаксів” і інших “портативних кавоварок”. Каву тут п’ють, але вдома.

Грузія

Суші-бари. Може десь і є, але такої тотальної істерії, як у нас, точно нема.

Цигани і різного роду вимагатєлі просто не дають проходу, особливо якщо бачать, що ти турист. Враховуючи те, що мене постійно сприймали як не за американця, то за голандця (і чому ж це?), доводилося фактично знімати з ніг 5-річних циганчат. Моє фірмове “Іхь ферштеє зі ніхьт” на них не особливо тут діяло.

Грузія

Грузія

А взагалі, Тбілісі – чудове місто!

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Грузія

Не вразило Сігнахі. Всі приїздять туди лише заради оцього виду на Алазанську долину, який я сфоткав просто на ходу з транспорту.

Грузія

А не сподобалось тим, що місто спецом реконструйоване під туризм. Штучне дуже все і несправжнє. Не дихає нічим, так би мовити. Утік звідти одразу.

Те ж саме з Батумі (хоча це я дуже перестрибнув в самий кінець свого вояжу Грузією) – якийсь космопорт і музей совковості однчасно. “Золоті” пам’ятники, сучасні будівлі і відновлені лише з фасадів cтарі будинки. “Спереду Європа, ззаду Азія” – так охаректирузав все, що відбувається в країні, один з грузинів-скептиків. І дуже в Батумі пусто. Людей на початку травня майже не було. Хоча, не виключаю, що з купою бабла і хорошою компанією друзів тут може бути досить непогано. Єдине що сподобалося в цьому місті – дерева з червоним листям, які опадали (весною!) – створює цікавий осінній настрій, особливо в похумуру погоду.

Грузія

Сподобалося Лагодехі. Невеличке затишне містечко-село під Дагестаном, вздовж вулиць якого тече в канавах вода з неймовірно гарних синіх гір.

Грузія

Тут знаходиться найстаріший в Грузії одноіменний заповідник з суперовим європейським сервісом. Я, як природоохоронець по натурі, був вражений візит-центром і організацією, та тим, як нас приймали. Кемпінг під намет, телефони зарядили, мапи отримали, все роз’яснили, маршрути показали, фільми про нацпарки Грузії продемонстрували… Все охороняється, можна випрати речі, скористатися кухнею в дирекції НПП… Карочє, Європа, як кажуть. Ну і, звісно ж, природа! Ааааа, це щось! Шкодую, що не вистачало часу на коней і на кількаденний похід до гірських озер та ночівлю на високогірній метеостанції. Але і так було добре. Обов’язково повернусь!

Грузія

Політика. Дивно, але навіть після спілкування з місцевими, які типу краще знають, я все одно не приймаю їхньої позиції. А вона приблизно така (при чому у всіх однакові фрази – явна ознака промивання мізків): “Саакашвілі наркоман-кокаїніст… Його розстріляють одразу після наступних виборів!”, при цьому співрозмовники без тіні сумніву говорять, що наступним президентом стане діючий прем’єр, ставленик Кремля. Бо “він олігарх, в нього купа грошей і так, красти не буде” і “він у своєму районі, з якого походить, людям пенсії сам платить і всім молодим подружжям дарує квартиру і машину” – отака утопія. Вобщєм, шкода людей. Для повного розуміння слід уточнити, що спілкувався я переважного з людьми старшого покоління і, гадаю, молодь має іншу думку. Але все ж шкода, що вони можуть профукати всі надбання, які, на відміну від України, змогли отримати внаслідок так званої революції.

Саме цікаве в тому те, що всі визнають, що поліція в них супер, але вони ображаються, що президент “многа хароших людєй пасаділ”. І як таке може бути? Поліція чесна, а прокуратура на політзамовлення працює? 🙂

Карочє, все те саме шо й у нас. Два табори. Але їм з більшої висоти падати. Пічалька…

Грузія

Ну і про славнозвісну гостинність. Нема її, нема. Хоча, може мені не пощастило просто. Або погано шукав. Всі нам дуже раділи, коли дізнавались, що ми з України – це правда. Але а) не будеш же спеціально казати, що ти з України, аби пробудити гостинність і б) скоро ця любов до України пройде, бо спричинена вона лише тим, що майже кожен грузин свого часу служив/вчився/знайшов дружину в Україні, але це старе покоління. Новому ж нема нас за що любити. От за що? Та й не в Україні ж справа! Гостинність не може бути вибірковою, як на мене…

Здається, грузини все більше починають розуміти туристичний потенціал своєї країни і намагаються перш за все заробити, навіть використовуючи цю легенду про свою гостинність, просто граючи в неї, коли її насправді нема. Грузин-таксист легко скажи “став палатку у меня ва дваре” і при цьому брехатиме тобі, що автобуси вже не ходять, аби ти скористався його послугами за 60 ларі, коли проїзд насправді коштує 3. Отака двоякість. Хоча, в нетуристичних регіонах, вірю, все лишилось, як було. Дай Бог, аби моє загальне враження було помилковим. Але мені більше імпонує турецька гостинність, коли люди просто пишаються своєю батьківщиною і хочуть, аби ти привіз додому лише найкращі враження про їхню країну. Але про Туреччину – це в наступному пості 🙂