Гермозатвори

Дуже цікаво читати роман про метро, їдучи в самому метро. І дуже цікаве таке відчуття, наче від сновидіння, яке невідомо яким чином переплітається з реальністю… От читаєш ти про те, як у 2034 році жителі Москви, що одного дня спокійненько собі їхали в метрополітені, змушені були зостатися жити у ньому назавжди – на поверхні почалася атомна війна…

Дуже картинно описано, як після подачі спеціального сигналу, машиністи виконують заучену інструкцію, в можливість виконання якої колись ніхто не міг повірити насправді. Але ось, цей сигнал явно звучить… Зупинити поїзд, попросити людей вийти, робітники станції мають закрити гермоворота не пізніше ніж за шість хвилин після оголошення сигналу. На тих, хто лишився ще на ескалаторі – не зважати. Тих, хто заважатиме закриттю воріт – відстрілювати…

І я виходжу з поїзда, все ще “злизуючи” рядки з екрану своєї кпкшки. Нарешті відриваю погляд і… ось вони, гермоворота, переді мною, одразу як спуститись з есклатора… Широчезні пази в стінах, всередині проглядаються троси, що мають опустити величезну махіну і відгородити станцію від решти Світу… Невже це можливо?… Перетин фантастики і реального світу знову збовтує в моїй голові незрозумілу каламуть суму і щему…