Фестиваль Чайка. Серія номер 9

Нарешті, після численних переміщень місця проведення фестивалю, а також невдалої минулорочнії спроби провести фестиваль на закритому майданчику (в Палаці Спорту), “Чайка” повернулася до найліпшого з можлвих варіантів, який вже колись випробувала у 2002 році – поле на території НВЦ Експоцентру України (ВДНХ), що зробило її дійсно подібним до фестивалів європейського зразка, а також… забезпичило організаторам додаткові прибутки у вигляді 25 гривень за вхідний квиток (раніше, здається, крім вищеописаного випадку із закритим простором, фестиваль завжди був безкоштовним…). Проте, ті, хто не бажав стояти у кількасотметрових чергах міг спокійнісінько потрапити на територію НВЦ абсолютно безкоштовно – благо, на території виставкового комплексу для цього є купа ідеальних місць. Та хоча б з боку Голосіївського лісу! Головне, знати місця, чим з радістю користувалися місцеві жителі та студенти розташованого неподалік Національного аграрного університету…

Чесно кажучи, я йшов на фестиваль не заради музичних команд (хоча цього разу, як на мене, їх склад було підібрано надзвичайно вдало), а заради відчуття так званого фестивального духу: зелена травичка на полі перед сценою, на якій можна валятися, підозрілого виду шашлики за нереальними цінами та розливне пиво з присмаком пластику – мдя, той, хто не взяв з собою нормальної їжі “протупив” не менше, ніж ті, хто стояв на вході у двохсотметровій черзі й тоді, коли відкрилися додаткові вікна кас і створилися разів в десять коротші ряди спраглих потрапити за паркан НВЦ. Ну не знаю, може в них за годину стояння сформувалася справжня тусовка?!… Мабуть так і є, адже ще одною неодмінною складовою цього самого фестивального духу є величезна кількість неординарних особистостей! Де ще в Києві в одному місці та в один час можна було б одночасно ловити поглядом кілька десятків шикарних, майже півметрових, ірокезів? Так, цього року, завдяки участі в фесті The Exploited, переважаючими субкультурами були панки, а також, мабуть просто так, через загальне збільшення чисельності – усілякі емо-хлопчики та емо-дівчатка, ну і готів трохи. Не обійшлось без скінів і просто гопів 🙂 Коротше, подивитись було на кого… Усі ці створіння в очікуванні початку виступу на великій сцені (на малій я не встиг потрапити на “Абздольц”, тому, коли почали виступати “Сонцекльош”, я вирішив, що повернуся сюди трошки пізніше:)…) валялися на газоні, обливалися пивом; дві припанковані дівчинки, незважаючи на розміщені на алейці неподалік мікроавтобуси з “Беркутом”, розкурювали трубку з марихуаною, а дві дівчинки-емо зображали з себе лесбійок…

Почалося все з “ТОЛ’у”, який мене чомусь не вразив, проте народ відривався під грол вокаліста з піснями з двох фраз….

Далі був “Дельфін“, що з втомленим обличчям видав чотири своїх композиції, та й то – “Любовь” він чомусь не співав – просто звучала музика з цієї хітової теми. (Здається, я десь читав інтерв’ю, в якому Дельфін сказав, що нібито пісні, які він вважає вже неактуальними для себе, виконувати не хоче…). Ще одним цікавим моментом виступу російського виконавця було те, що на сцені знаходився лише він та його гітарист. Це при тому, що ведучий фесту Пелих сто разів порвторював про “фестиваль, де все по-справжньому” – де все “вживу”…

Бутусова чомусь мені не хотілося слухати, тому було вирішено подивитися, що відбувається на малій сцені. А там якраз було набагато цікавіше. Зокрема, дуже сподобався молодий гурт Bionik – cправжінй драйвовий молодіжний рок!

А от гурту Meantraitors не пощастило – перші дві пісні їм зривали незрозумілі чуваки, що видирали мікрофонну стійку та застрибували на сцену (проте вокаліст виявився чуваком не простим – копав усіх когами і матом посилав в мікрофом та погрожував дати п…и), а на третій пісні на всій сцені взагалі вирубилося світло….

Довелося повертатися на велику сцену, де вже почали виступати The Exploited, вокаліст яких умудрявся між словати пісні приймати з рук людей, що стояли під сценою, пластикову пляшку з пивом “Оболонь” і робити кілька ковтків, а в кінці однієї з пісень взагалі додумався, очевидно, з почуттям вдячності за смачне українське пиво, віддати одному з таких фанів мікрофон за кілька сотень баксів і, збігавши за сцену за іншим, як ні в чому не бувало, розпочав слідуючу пісню, а бідний охоронець, звісившись зі сцени почав пошуки “технічного пристрою”…

Отака веселуха. Далі був “Ленинград”, і мабуть то була повна торба. Але мена там вже не було, бо я встиг до цього познайомитись з чарівною емо-блондинкою і те, що відбувалося на “Чайці” далі у мене не було змоги спостерігати 🙂 …

P.S. От тіки шкода, що фотика у мене в цей день не було. а ті фотки, що нижче, зроблені стареньким мобільником і фотографіями як такими їх вважати не можна….