Я сам не дауншифтер. Признаться честно, Я БЕЖАЛ! Это другой вариант, он идет вразрез с принципами дауншифтинга. Но это мой путь, похоже, единственно-верный!

И только здесь, вдали от муравейникополиса, вслушиваясь в шум морского прибоя и всматриваясь в звезды, я научился отвечать на свои вопросы и не бояться своих мыслей и желаний!

А когда я возвращаюсь в муравейник, я действую так, как НУЖНО! Я знаю точно – на долго меня не хватит. Я снова буду бежать. Бужать Туда, где я снова становлюсь Собой. Но это уже другое. Я больше не боюсь города. Я Возвращаюсь туда чтобы Добиваться целей. А потом снова уходить из него, чтобы остаться Собой.

Мог ли подумать малыш, приехавший в грязную общагу Столицы с райцентра, что через какое-то время он будет жить на берегу Окена и заниматься тем, что он видел только на каких-то призрачных райских картинках? Нивжизнь! Но Время фильтрует Реальные желания и Вознаграждает Жаждущих!
Насчет деревни париться особо не стОит – живут и тут, в попе мира. Приезжают, рожают, растят, образовывают. Нужно просто НЕ БОЯТЬСЯ это делать.

И, быть может, такой вариант, изложенный выше, мне когда-то и понадобится, чтобы найти свой дом, куда можно вернуться Навсегда!

Мне интересно
мейл kitekiev@gmail.com

Цікаво, а як визначити той період, коли ти “чогось досягнув”? )))

Ви впевнені, що дауншифтінг – це лише коли ви стали власником Гугла і вирішили забити?

І, щоб вважати себе ним треба обовязково мати ту грьобану квартиру в Кийові по тій же ціні, що і пентхауси в Лондоні, Парижі та Нью-Йорку? )))
Інших варіантів нема?

Почитайте все ж таки спільноти дауншифтерів…

Можна звинувачувати мене в юнашескам максімалізмє, рамантізмє, бажанні поюзати модні словцята і теде, але шо з того? Добре, хай кожен лишається на своїй впертый позиції, мені від того не холодно-не гаряче…
Життя всіх розсудить. побачимо…

у вас, звиняйте за вираз, ніфіга не “дауншифтінг” виходить, бо дауншифтінг – це – читаємо уважно! – відмова від можливостей заради інших можливостей. А ви у даному випадку відмовляєтеся від “можливості мати своє житло у місті” – ага. Стривайте! Але ж ви й не маєте такої можливості – ага? То який же це тоді “дауншифтінг”?

Яка різниця як то назвати? Я відмовляюся від кар’єрних гонок і міста – ось від чого я відмовляюся. І тут слід розуміти, що в основному під словом “місто” я маю на увазі великі міста – Київ, Дніпропетровськ, Львів і т.д. Я відмовлюся від його великих можливостей для власного спокою і комфорту!
Але я зміг би мабуть комфортно почувати себе, скажімо, у Тернополі чи де інде.. Це не обовязково має бути село…

Мене втомлює жити у постійному очікуванні чергового підвищення квартплати, оренди і. як наслідок, чергового переїзду. Я не можу повністю розслабитись і комфортно почуватись у ЧУЖІЙ квартирі. І я вважаю що саме дно життя – це жити з сімєю та дитиною у ЧИЇЙСЬ квартирі. Про проблеми самого міста я взагалі мовчу! От і все. Я не є прихильником радикального дауншифтінгу з ходінням голим і споживанням пророщених зерен та проживанням у глиняних землянках…

Вчора якраз переглядав випадково першу частину “Брата”, там була таке: “Місто-то страшна сила. Воно затягує. І тільки сильний може її побороти…”

Ви там, у селі, працювати збираєтеся? Де? У колгоспі?

Перечитайте пост, я про це писав.

А стосовно побутових проблем, то ніхто не казав шо все буде добре. Але вони є скрізь. Як в місті, так і в селі. Але не треба тут травити страшні оповіді про те що всі села – це повна жопа, вибачте на слові. Все залежить від вас, як облаштуєте свій побут, так і буде.

Мені зрозуміло одне – краще я ті 600 баксів, які середньостатистична сім’я витрачає на аренду квартири у Києві (читай – віддають чужим людям) буду витрачати на себе та свою сім’ю. І так, одного місяця за ті самі 600 доларів можна купити бойлер, іншого – облаштувати каналізацію, ще іншого – ше шось корисне зробити для свого будинку… Логічно?

Питання про те, звідки в мене в селі буде така зарплата не задавати – пенречитуйте пост або набирайте в гуглі слово “фрілансінг” – це те, чим я заробляю і зараз, живучи в місті. І мені нема різниці, де сидіти за компом – в Києві чи десь в селі…

Що до “прагнення усамітнення” – це все, вибачайте, вигадки: тоді можна взагалі усі блага цівілізації покинути і пити жити в очерет. А що? Я по тв бачив – якісь люди так живуть – у ставку миються і все таке. Тож “прагнути усамітнення” можна лише тоді, коли забезпечена можливість “від усамітнення звільнитися” – коли захочеться чи коли треба буде. А треба буде.

Що до дитсадка: я тут не зрозумів, нащо вам дитсадок? Ви там, у селі, працювати збираєтеся? Де? У колгоспі? Не смішіть мої капці – дитсадок потрібен тільки коли обидва батьки працюють, а як навіть там у вас ціла група збирається, то чого б одному з вас з усіма дітьми і не посидіти. Бо у вас, звиняйте за вираз, ніфіга не “дауншифтінг” виходить, бо дауншифтінг – це – читаємо уважно! – відмова від можливостей заради інших можливостей. А ви у даному випадку відмовляєтеся від “можливості мати своє житло у місті” – ага. Стривайте! Але ж ви й не маєте такої можливості – ага? То який же це тоді “дауншифтінг”?

Чого у селі немає або бракує: транспорту, комунікацій, електричної енергії – ви, мабуть, будете дуже здивовані, коли виявиться аж надто мізерна потужність підведених до села ліній електромережі – ага. Далі: добре якщо є газ – але з газом є питання, бо наша країна встановила аж надто смішні ліміти його витрат “за меншу ціну” – для більш-менш комфортного помешкання на рівні міського споживати газу доведеться більше і платити за нього за більшими тарифами. Але газ у будинку ще треба обладнати – бо ж у будинках наших сільських (про сучасні “котеджні містечка” мова не йде) зазвичай з побутовими умовами досить сутужно: туалет надворі, а “ванна кімната” обладнана ночвами, а у кращому випадку – такою сякою лазнею, яку знову ж таки частіше трохи ніяково порівнювати з “сайною” у місті. А при обладнанні у селі більш менш пристойного водопроводу і усяких зручностей одразу ж згадайте ще й про каналізацію.

Отже, транспорт, комунікації, електрика, водогін, каналізація, газ та опалення. Нічого не забув? А ще треба згадати, що сільський, як і взагалі окремий приватний будинок, потребує більшої до себе уваги і докладання рук у питанні підтримання його існування: у порівнянні з квартирої ці витрати злітають до небес – особливо на початку, доки ще не вийшло усе “на сталі рейки”.

Народ, от чесно: ви уявляєте собі життя у селі таким самим, як у міській квартирі – тільки “якщо ти прагнеш усамітнення” – ото і вся різниця. А це геть не так. І якщо у якійсь там Німеччині чи навіть Польщі село за рівнем побутового комфорту та розвинутості інфраструктури і справді не надто відрізняється від міста – ну й справді може бути проблема, коли немає з ким спілкуватися чи нема куди піти ввечері – то у нас ця різниця просто разюча і приголомшлива. І навіть банальне “є інтернет у селі” і “є інтернет у місті” можуть настільки відрізнятися насправді, що увесь цей “дауншифтінг по-українські” більше схожий на намаганнє видати уявне за дійсність – а дійсність наша жорстока і навіть дуже жорстока – зважайте і на це, панове-”дауншифтери”.

ЗИ: як на мене правильний початок – жити у місті, працювати у місті, і поступово будувати свій будинок десь за містом, потім потроху там жити – літом на канікулах, тощо – потім може більше, потім, у разі потреби чи якихось негараздів у місті тимчасово переселятися туди “взагалі” – але ідея усе покинути і поїхати жити на село особисто у мене не викликає нічого, окрім гострого усвідомлення нерозуміння автором ідеї усіх реалій саме _нашого_ життя.

ЗИ: формально я і сам з села – у містах живу останні 13 років – так, також маю на меті завести собі “заміський будиночок”, але, мабуть, “наша Галя балована”, і тому мої вимоги до мого будиночку перевищують наразі мої можливості “усе покинути і зайнятися тільки будинком”. Але в мене є достатня кількість знайомих, які тут, у Києві, живуть у своїх будинках – то я вам скажу навіть на їх прикладі в мене є беспосередня можливість оцінити необхідні витрати, як грошові, так і власної праці. І витрати ці аж надто чималі. А ви, звісно, вирішуйте самі. От тільки ця ідея – не “дауншифтінг” це…