Завтра вирушаю знайомитися ще з однією областю України, в якій я ще ніколи не був - Закарпатською. Тому тиждень буду відсутній в Кийові. Ноут з собою беру, але чи буде там доступ до нету - невідомо.
Жити буду в Ужанському національному парку. Думаю, наваяю пару постів, навіть якшо без нету, а потім по приїзду викладу разом з враженнями про саму мандрівку. Поки шо фсьо…

Наче й зарплата у мене непогана, і, всеодно, якби не всякі халтурки девелоперські, мучився я б набагато більше. Тож, вирішив прикинути, скільки ж мені треба грошей для нормально функціонування. Підрахунок робився не лише з погляду на власну персону, а й з позиції середньостатистичного чувака мого віку.

Не для розкішного життя і не для тупого існування, а так, що почувати себе людиною. Одразу скажу, шо всі підрахунки досить приблизні і не для всіх підійдуть. Але, думаю, вони цілком справедливі і кожен, методом підміни статей витрат на власні, зможе підрахувати і собі суму, необхідну для місяця існування в стольному граді.

Одразу додам, що в даному аналізі не враховують витрати на бухло, сігарєти, тьолак, сємєчкі, свадьби, інвестиції, власний бізнес, стратегічне планування і теде. Просто живемо і ніщо нас не колише! (А по іншому поки що і не можна - я б і радий стати меценатом, так… ладно…)

Ще примітка. Якщо наш чувак не із “панаэхавших тут”, а по-арійському чистий і справжній корінний киянин, то йому нафіг не треба цей пост - жити є де, мама погодує, мама шкаперточки чисті дасть Ну на крайняк можна підти на роботу листівки передвиборчі роздавати - на півасік буде!

Отже …далі »

Підловив себе на думці, що, починаючи спілкування з людиною, я наперед налаштовую себе на те, що вона може виявитися геть не такою, як здається на перший погляд. І це добре! (в сенсі, що я себе так налаштовую…) Бо зазвичай як бува - познайомився з кимось і все красиво і гарно. А потім оп… і в тебе шок і розчарування.

Був прикол: їду в метро, тут одна симпатична дічинка почала до мене приставати (а їхала вона в компанії двох хлопців і ше однієї дівчинки), ну я підіграв, і тут вона й каже, шо типу ми їдемо на тусовку до знайомої на квартиру, поїхали з нами. Незнайомі люди? Знайомство в метро? А чого б і ні? Поїхали! Я теж не з [censored ] зроблений!

Ну, в подбробиці всього шо там було на тому “паті на хаті” вдаватися не буду, але ФАКт такий: дівчинка виявилася зовсім не такою, якою позиціонувала себе спочатку. І я навіть трохи чогось тоді засмутився.

А зараз ніякого розчарування - люди це люди. Ніхто не ідеальний. Що тут ще додати?

Принаймні, уже другий день доступ до нього відсутній. І навіть якщо його робота відновиться і всі зображення в моєму блозі знову будуть присутні, навряд чи я захочу туди щось завантажувати.
Скупий платить двіччі. Тепер я знаю, за що Флікр бере гроші. Пішов реєструвати черговий акаунт. Платний…

На ці думки наштовхнув мене один класний чувак (який зараз певно сидить з ноутом на даху свого будинку, дивиться на місто, курить індійські цигарки і юзає сусідський незапаролений вай-фай ), який, одразу скажу, ніфіга не націоналіст…

Так от, якщо подивитися на все з точки зору якогось гуцула, який собі мирно там пас овець, обробляв землю (чи чим вони там займаються) і нікого не чіпав… тут він дізнається, що тепер він живе в Союзі. У нього відбирають землю, його родичів засилають до Сибіру, а потім ше й примушують воювати за цей державний лад.

І чи визволитель гвалтує власний народ, чи відбирає у нього всю їжу, чи вбиває власних вояків? Чи кидає їх на гарматне мясо? Німці так робили зі своїм народом під час бойових дій? Німці розстрілювали власних солдатів?

Тож питання, як висловився мій товариш в тому, чи дійсно можна вважати визовлителем загарбника, який переміг іншого загарбника? Чи можна присвоювати статус визволителя загарбнику, який просто вбив менше людей, ніж інший?

P.S. Одразу скажу, що я недаремно привів приклад гуцула, бо люди в різних регіонах малли різні погляди на те, в якій країні вони живуть. Я не звинувачую людей, я звинувачую тодішню державу і устрій, бо вбивали не солдати (адже, скажімо, ті ж українці зі східної України, маючи зовсім інше виховання та погляди, дійсно воювали за свою країну - іншої в них не було, на жаль…), а вбивав Сталін.

А я дякую тим ветеранам Радянської Армії, дякую ветеранам УПА, які в військових умовах не переставали бути людьми і боролися, хоч і кожен за свою, країну…

Блін, як мене задовбали ці всі блоги про те, як зробити свій блог суперблогом. Скоро дійде до того, що усі блоги на 95 відсотків складатимуться з оглядів блогів, порад один одному як розкрутити свій блог і як заробити якомога більше бабла…

Воно то може б і нічого, якби все це писали справжні профі, а так кожен другий береться розказувати про те, в чому орієнтується поверхнево. Це те саме, якби я зараз почав розказувати усім про php. І саме головне те, що всі ці пости пишуться по принципу “якби риба мала шерсть, то вона мала б блохи, а блохи живуть на собаці, а собака - то така тварина…”

Інша частина блогів - то на 90 відсотків копі-пест і, в окремих випадках, переклади якихось закордонних статтей (що, в приниципі, непогано). Такі блоггери мають по кількасот відвідувачів за рахунок пошуковиків і явно вздрючюють всіх тих, хто створює власний контент. (Адже копіпестом значно простіше зафігачити 5 постів в день, аніж написати одну на тиждень статтю власного, скажімо так, виробництва).

Є ще блоги твіттероподібні і тіпа заумні. То окрема тема.

І саме цікаво те, що чомусь більшість стандалонщиків в Україні мають такий високий показник гонору і нічим не підкріплених понтів, що навіть самим крутим піарщикам не снилося. Куди не поглянь, суцільні “провідні блоггери”.

А якщо ти ще й навчився встановлювати WordPress, то всьо, капець - можна вважати себе крутим вебмайстром!

Переробив тему - не забудь прибрати копірайти! Модифікував плагін - перепиши його авторство на себе!

Ну а тепер, давайте, я приймаю удар. Кажіть що я просто заздрістний мудак і все таке.

Ідіть всі в жопу. Ні слова більше про українських блоггерів та українську блогосферу!

У мене щоденник, ясно?

Не знаю навіть як почати. Я просто злий. Ці вибори мера Києва… Усі ці палатки, обіцянки-цяцянки… Згадую усілякі вибори до 2000 року - то тоді ж перед виборами хоч намагалися задобрити людей, а тут лише “завтраками” годують (якщо не враховувати гречку для бабульок радянської закалки - основного електорату нинішнього мера) - Метро на Троєщину - вже в 2011 році!, Нова розв’язка - вже через стіки-то років! (читай: дуже скоро) і т.д.

В той же час, в самій столиці повний аншлаг бездіяльності. Вірніше, діяльність є, але яка? Знищення парків та заповідників, забудова, гроші, гроші, гроші…

Натомість біля станцій метро жодного смітника, а на вулиці Грушевського, одній з центральних, де розміщено Уряд України та Верховну Раду, утворюються котловани по кілька метрів в діаметрі прямо під проїзджаючим транспортом (це сталося вчора - провалилася задня частина автобуса), можна згадати і подібний випадок взимку, коли під лідером одного з київських гуртів раптом утворилося провалля з гарячою водою. Якби не друзі музиканта, що були поруч, вибратися йому було б складно - опіки були по всьому тілу.

А взагалі, підставою до написання цього посту була звичайна гранітна сходинка в звичайному переході біля виходу зі ст. метро “Політехнічний інститут” - вона просто сповзла і тепер утворює не горизонтальну площину, а кут градусів так на 60. Коли ідеш, то непомітно. А коли стаєш - то ногу можна поламати. Особливо зимою, коли і нормальні гранітні сходинки досить слизькі. І що головне, цю сходинку не можуть поремонтувати уже два роки. Що я ще можу додати? Напевно те, що в душі я дуже тішуся з того, що не маю київської прописки і мені не доведеться ламати голову, кому з дерибанщиків віддати свій голос…