Уже всі мабуть це бачили, але таке гріх не запостити.
Колись, як тільки київський мер Черновецький виграв вибори і ще тривали судові засідання з цього приводу, в прямому ефірі програми “Толока” він зустрічався на “типу дебатах” з мером Харкова - Михайлом Добкіним (на той час теж новообраним). І я там був, сміявся з мімкіки Черновецького, але про Добкіна такого і подумати не міг!
Був там, щоправда, ще один цікавий штріх - той, що на перших секундах потрапляє у кадр в шарфику навколо шиї (не пам’ятаю, який у нього пост в місцевій раді…) - то він справді не соромився матюкатися… але й в ефір його ж ніхто тоді не пускав…
А от тепер ми можемо побачити, яким є насправді обличчя українського політикуму. (Сподіваюсь, хлопці, які це опублікували, ще живі…). А харків’яни мають змогу дізнатися, на кого саме працює місцева влада (там фраза з іменем протеже пана Добкіна чітко звучить з його власних вуст…), хоча вони, певно, і так все знають…

P.S. А я ще раз переконався в можливостях і нтернету. Прийшов на роботу, і тут мені люди з Росії (!) кидають лінк на сторінку з відео, а колега, що проходила поруч, сказала:”О, а ми це сьогодні вже всі бачили…”. Уявляю, що твориться в ЖЖ! Коротше, хіт дня!

Отже, маю тепер блог на “чистій” базі без сміття, що повинно якісно позначитися на роботі сайту. Тепер це вже не буде експериментальною платформою для різних плагінів - з їхнім списком я вже більш-менш визанчився. Тепер лише треба деякі, як кажуть, доточити напильником, яби все було українізовано та відповідало моїм побажанням.

І тепер наступний крок - оптимізувати сайдбар до 8 числа, коли розпочнеться голосування в конкурсі UA WebStar, в якому мій блог братиме участь.

Коротше, скоро все має трошки змінитися в плані оформлення дизайну…

А ще я планую прибрати ієрархію в розділах і створити її штучно в новому меню - це має покращити мій рейтинг в пошуківках і кількість зароблених грошей на рекламі. Проте, я не знаю як відреагують ці самі пошуківки на такий хід подій в перші кілька тижнів, доки не відбудеться переіндексація. Мій блог може раптом опинитися в повному дауні (до цього більша частина відвідувачів приходила сюди саме через пошуківки) . І ще цікаво, чи зникнуть пінги? Вони мені вже почали подобатися…

Этот пост особенный - в нем я впервые изменяю своим принципам и пишу на русском. А все для того, чтобы поблагодарить человека из далекого Новосибирска, которого я никогда не видел, но который, тем не менее, потратил несколько часов своего времени для того, чтобы вернуть мой блог к жизни, который я почти убил в результате своих непродуманных действий при апгрейде. Большое человеческое спасибо тебе, Lecactus!

А если вы хотите не повотрять моих ошибок и не иметь проблем с базами данных, как это было у меня, рекомендую прочитать небольшую статью Lecactus‘а о конвертации баз MySQL.

Мій блог очікують невеличкі зміни. Головне - переробити повністю сайдбар: зробити деревовидне меню, що могло б займати менше місця, а також усю іншу інфу поприховувати в скриптики, що при натисненні плавно розкривають зміст того чи іншого блоку. Почав з першого пункту, а не так легко це виявилося. Вирішив не писати все самостійно, а використати якусь із прог. Зупинився на Sothink Tree Menu і все чудово виходило… аж поки не встанов готове меню на сайт. І тут я зрозумів, що тріальна версія - на те вона й тріальна, щоб можна було лише спробувати можливості програми. І, якщо на компі в інтерфейсі проги все працювало нормально, то на сайті почалися глюки з дизайном і… меню зпавантажувалося лише на індексій сторінці - на інших працювати відмовлялося…

Тож, я продовжую пошуки виходу із ситуації. Може хто підкаже як бути?

---

…далі »

Відкрив сьогодні для себе таку штуку, як Jalbum - програмка, чимось схожа на Picasa, але не зовсім, і зараз поясню чому.

По-перше, головне її призначення - створення html-сторінок з альбомами ваших фотографій. Picasa теж таке робить, але “жабка” має у своєму арсеналі багато класних настроюваних скінів, кількість яких постійно збільшується.

По-друге, як і Picasa, Jalbum публікує фотки на своєму хостінгу. В результаті ви можете отримати фотоальбом, в якій кожна галерея виглядатиме по-новому. Наприклад, так, чи ось так… (до речі, скін, що використовується в останньому прикладі, може застосовуватися і для перегляду відео та прослуховування музики. Він має окреме життя у вигляді повноцінного флешевого плеєра, який недоступний в безкоштовному варіанті. А жаль…)

Тож, можливостей купа! Я так розумію, Jalbum планує незабаром створити платні версії акаунтів зі збільшенням місця під фотографії. Я ж планую використовувати цю програму для створення альбомів локально, щоб потім можна було використовувати їх на різноманітних сайтах, інтегруючи безпосередньо в сторінки чи запускаючи через айфрейми…

Щодо глюків, то я помітив некоректу роботу прев’юшок скінів в самій програмі та ще в альбомах чомусь не створюються іконки галерей із зображень, які вони містять. Але думаю, ці баги найближчим часом виправлять. Але найбільше мені сподобалося те, що програма має повністю український інтерфейс! (Це визначається тим, що перед завантажуванням інсталятора ви маєте зареєструватися, вказавши країну проживання). Тож, вперед, тестуємо!

Прокидатися о десятій ранку - погана прикмета. Потім цілий день відчуваєш себе дегенератом, не здатним властувати своє життя. Якщо це трапляється систематично, то тут або варто звернутися до лікаря, або щось міняти у власному житті. Принаймні, налаштовувати себе на зміни. І продумувати все, готуючи План Барбаросса. Бо, якщо я ще можу дозволити собі подібний спосіб існування в найближчі місяць-два, то після нового року я можу опинитися поза зоною досяжності всіх своїх життєвих планів і сподівань…

І хоч інколи руки опускаються: а чи дійсно мені це все потрібно: тісне місто з пробками, гарна робота з костюмом і краваткою та корпоративами, кредити у банку на кватриру з вторинного ринку і кожного дня туди-сюди з правого берега України на лівий? Мдя, Київ - не найкраще місце для життя, хоча, здається, більшість людей так не вважає. Проте, чому б і ні? Поки я матиму здоров’я, можна принаймні отримати насолоду від самого процесу боротьби за Місце під Сонцем. Може з цього щось і вийде…
Тож, тепер залишається лише справа вибору. Вибору шляху та методу його подолання. І робити щось потрібно вже зараз. Хочеш бути програмістом, але читаючи вакансії з переліками умінь кандидатів, відчуваєш себе неповноцінним? Прогресуй! Вже сів за вивчення PHP…; Мудакович обідцяє (якщо йому вдасться знову захопити владу) при підписанні контракту на 20 років одразу видавати вчителям ключі від квартири, яку через 10 років можна викупити за пів ціни - я готовий, але спершу треба закінчити магістратуру (всього 3 місяці лишилося!), - то, може слід хоч поверхнево дійсно в чомусь розібратися? Що там казав Макаренко?…; А от Юля обідцяє (якщо Янукович не повернеться і Луценко не покатить) з 2008 року не брати в армію… Гм, я й не збирався голосувати за Яника - в нього й так електорату вистачає!…
Тож, попри всі проблеми на нинішньому етапі (скажіть, а коли їх не буває, цих проблем?), зароджується всередині мене якесь радісне відчуття очікування, великих змін в моєму житті. А всі зміни, як ми знаємо, попри початкове враження, завжди ідуть на краще….

Tags: життя, що робити далі?, життєвий вибір

Сьогодні відбувся мій четвертий виїзд на авто по місту Києву в якості водія. Я вже не радів від сотні кілометрів на спідометрі, як це було першого разу (правда, то було на трасі за межами Києва і виявилося, що сто кілометрів всередині авто - не так страшно, як зовні…), я не роз’їзджав по місту на затянутому ручнику, як це було другого разу (причому доїхав абсолютно нормально тоді

), і майже не забував вмикати поворотники, як це було усі три попередні рази. А головне, я навіть вжикався туди-сюди в пробці на Кільцевій і об’їхав усе місто, опинившись аж у Броварах.
Ніяк не вдається знайти і купити наклейку з буквою “У” - мовляв, тримайтеся від мене подалі і не робіть мені приколів, бо я ще не здатен адекватно реагувати на ваші випади. А випадів вистачає. Бо, навіть якщо ти їздиш за правилами, в Києві це тебе ні від чого не рятує - підрізають усі, кому не ліньки. Я ж підрізаю через власне невміння: досить важко мені поки що  реально оцінити відстань до автівок позаду, дивлячись у бокове дзеркало… І перестроїтися в досить щільному потоці машин без адреналіну не виходить…  А ще я виявив цікаву фішку - такий собі момент невидимості: ось ти бачиш авто позаду, а потім раз - його нема, і через секунду воно вже пролітає повз твоє бокове вікно… Стьромно, коротше…
А ще є така тупа фішка, як смуги, що не мають права їхати прямо - тільки повертати. Це одразу за Московським мостом в лівобережній частині міста майже на кожному світлофорі. А просікти цей факт можна лише вже в зоні видимості світлофору і знаку зі стрілочкою. І от якщо ти не вмієш швидко перестроїтися і затусуватися в щільний правий ряд - чекай фафакань у спину або порушуй правила! Не знаю, як люди, що впереше в Києві на авто взагалі їздять - мабуть сімома потами заливаються…

Tags: авто, водіння, пробки