На ці думки наштовхнув мене один класний чувак (який зараз певно сидить з ноутом на даху свого будинку, дивиться на місто, курить індійські цигарки і юзає сусідський незапаролений вай-фай ), який, одразу скажу, ніфіга не націоналіст…

Так от, якщо подивитися на все з точки зору якогось гуцула, який собі мирно там пас овець, обробляв землю (чи чим вони там займаються) і нікого не чіпав… тут він дізнається, що тепер він живе в Союзі. У нього відбирають землю, його родичів засилають до Сибіру, а потім ше й
примушують воювати за цей державний лад.

І чи визволитель гвалтує власний народ, чи відбирає у нього всю їжу, чи вбиває власних вояків? Чи кидає їх на гарматне мясо? Німці так робили зі своїм народом під час бойових дій? Німці розстрілювали власних солдатів?

Тож питання, як висловився мій товариш в тому, чи дійсно можна вважати визовлителем загарбника, який переміг іншого загарбника? Чи можна присвоювати статус визволителя загарбнику, який просто вбив менше людей, ніж інший?

P.S. Одразу скажу, що я недаремно привів приклад гуцула, бо люди в різних регіонах малли різні погляди на те, в якій країні вони живуть. Я не звинувачую людей, я звинувачую тодішню державу і устрій, бо вбивали не солдати (адже, скажімо, ті ж українці зі східної України, маючи зовсім інше виховання та погляди, дійсно воювали за свою країну - іншої в них не було, на жаль…), а вбивав Сталін.

А я дякую тим ветеранам Радянської Армії, дякую ветеранам УПА, які в військових умовах не переставали бути людьми і боролися, хоч і кожен за свою, країну…

Блін, як мене задовбали ці всі блоги про те, як зробити свій блог суперблогом. Скоро дійде до того, що усі блоги на 95 відсотків складатимуться з оглядів блогів, порад один одному як розкрутити свій блог і як заробити якомога більше бабла…

Воно то може б і нічого, якби все це писали справжні профі, а так кожен другий береться розказувати про те, в чому орієнтується поверхнево. Це те саме, якби я зараз почав розказувати усім про php. І саме головне те, що всі ці пости пишуться по принципу “якби риба мала шерсть, то вона мала б блохи, а блохи живуть на собаці, а собака - то така тварина…”

Інша частина блогів - то на 90 відсотків копі-пест і, в окремих випадках, переклади якихось закордонних статтей (що, в приниципі, непогано). Такі блоггери мають по кількасот відвідувачів за рахунок пошуковиків і явно вздрючюють всіх тих, хто створює власний контент. (Адже копіпестом значно простіше зафігачити 5 постів в день, аніж написати одну на тиждень статтю власного, скажімо так, виробництва).

Є ще блоги твіттероподібні і тіпа заумні. То окрема тема.

І саме цікаво те, що чомусь більшість стандалонщиків в Україні мають такий високий показник гонору і нічим не підкріплених понтів, що навіть самим крутим піарщикам не снилося. Куди не поглянь, суцільні “провідні блоггери”.

А якщо ти ще й навчився встановлювати WordPress, то всьо, капець - можна вважати себе крутим вебмайстром!

Переробив тему - не забудь прибрати копірайти! Модифікував плагін - перепиши його авторство на себе!

Ну а тепер, давайте, я приймаю удар. Кажіть що я просто заздрістний мудак і все таке.

Ідіть всі в жопу. Ні слова більше про українських блоггерів та українську блогосферу!

У мене щоденник, ясно?

Не знаю навіть як почати. Я просто злий. Ці вибори мера Києва… Усі ці палатки, обіцянки-цяцянки… Згадую усілякі вибори до 2000 року - то тоді ж перед виборами хоч намагалися задобрити людей, а тут лише “завтраками” годують (якщо не враховувати гречку для бабульок радянської закалки - основного електорату нинішнього мера) - Метро на Троєщину - вже в 2011 році!, Нова розв’язка - вже через стіки-то років! (читай: дуже скоро) і т.д.

В той же час, в самій столиці повний аншлаг бездіяльності. Вірніше, діяльність є, але яка? Знищення парків та заповідників, забудова, гроші, гроші, гроші…

Натомість біля станцій метро жодного смітника, а на вулиці Грушевського, одній з центральних, де розміщено Уряд України та Верховну Раду, утворюються котловани по кілька метрів в діаметрі прямо під проїзджаючим транспортом (це сталося вчора - провалилася задня частина автобуса), можна згадати і подібний випадок взимку, коли під лідером одного з київських гуртів раптом утворилося провалля з гарячою водою. Якби не друзі музиканта, що були поруч, вибратися йому було б складно - опіки були по всьому тілу.

А взагалі, підставою до написання цього посту була звичайна гранітна сходинка в звичайному переході біля виходу зі ст. метро “Політехнічний інститут” - вона просто сповзла і тепер утворює не горизонтальну площину, а кут градусів так на 60. Коли ідеш, то непомітно. А коли стаєш - то ногу можна поламати. Особливо зимою, коли і нормальні гранітні сходинки досить слизькі. І що головне, цю сходинку не можуть поремонтувати уже два роки. Що я ще можу додати? Напевно те, що в душі я дуже тішуся з того, що не маю київської прописки і мені не доведеться ламати голову, кому з дерибанщиків віддати свій голос…

Після того, як наш уллюбленний безкоштовний хостинг TOPUA ввів обовязкову рекламу для нових акаунтів (прям як на ЖЖ), я вирішив пошукати подібні сервіси. Знайшов. Де в чому характеристики їх навіть кращі. Поки що надибав два - ayola.net, здається, російський, та fgmn.info - здається, гАмериканський… Останній, певно, найліпший. Бо, якщо на першому можна розширяти можливості за смішні гроші, то другий одразу дає більше можливостей - все як на старому-доброму TOPUA і навіть трохи більше.

Якщо хтось знає ще якісь подібні сервіси - лишайте лінки в коментах. Це явно буде корисно для всіх.

З достовірних джерел щойно стало відомо, що тим, хто має на собі зареєстровані регіональні безкоштовні домени та домени типу org.ua, скоро надійте лист з проханням оплатити свій домен на протязі місяця. Якщо проплата не відбудеться, готуйтеся попрощатися з власним доменом!
…далі »

Товариші, з якими я обмінювався лінками і в кого ще збереглося посилання на мій блог, нагадайте про себе, а то я з цими переносами туди-сюди трохи загубив інфи.

Також пропоную всім іншим цікавим людям, з якими я ще нічим не мінявся, зробити це і всім буде харашо

Так сталося, що я, живучи на самій півночі Херсонської області, майже нічого там не бачив. Я можу більше розказати про дніпропетровський Кривий Ріг, аніж про Херсон. Треба було терміново виправляти ситуацію. І коли ж це робити, як не на травневі свята?!
Тож, з 1 по 4 травня я встиг разом з натовпом малознайомого мені народу:

• двіччі побувати в Асканії-Новій і подивитися зоопарк, ботанічний сад та покатататися по заповідному степу на авто, фотографуючи диких тварин. (До цього в Асканії був лише раз і то дуже давно)
• зплавати на Бирючий острів в Азовському морі (Азово-Сивашський нацпарк) і там теж прийняти участь у фотосафарі
• дослідити Генічеськ та Арбатську Стрілку
• покупатися у водах радонового гейзера з температурою води 70 градусів, після чого вперше в цьому році скупатися в морі
• дізнатися, як раніше отримували сіль, побувавши на нефунціонуючій фабриці по її виробництву, пофотографувати руїни самої фабрики, полазивши всередині
• побачити на власні очі Сиваш
• побродити Олешківськими пісками - найбільшою пустелею в Європі, яка донедавна використовувалася як полігон для тренувальних авіаударів (насправді там ходити не можна, бо можна ненароком підірватися), пофоткати покинуту військову базу поряд
• побродити Херсоном і зустрітися зі старим другом
• познайомитися з ЖЖ-юзерами, які також поїхали у цю мандрівку завдяки співтовариству “Добре, що ми поїхали!“

…далі »